«Царівна на замовлення»

Царівна на замовлення

Вечір Юрасик лежить у ліжечку й чекає, поки сон прийде до нього. А сон забарився, загулявся десь і не приходить.

Юрасику нудно отак лежати. Він починає вовтузитися під ковдрою, намагається перетворити ліжко на персональний космічний корабель. У мами це не викликає захоплення. Вона звертається до батька:

— Петре, тобі не хочеться розповісти рідному синові казочку? Невже це знову повинна робити я? Яка ж тоді твоя роль у виховному процесі?

— Люба дружинонько, — озивається батько. — Я б з радістю взяв участь у вихованні, але, слово честі, давно позабував усі казки.

— А та історія з лампою, якою ти мене частуєш ось уже сьомий рік, — не дає викрутитися батькові мама.

— Ти думаєш, що з нею можна познайомити Юрасика? — чомусь дуже серйозно питає батько.

— Саме час, бо ще рік чи два — і він тобі не повірить.

Мамині слова, здається, вплинули на батька. Він підводиться зі зручного крісла і йде до Юрасикового ліжка.

— Скільки у нас до старту? — питає, угледівши приготування сина.

— Тату, а що воно за лампа, в яку я коли-небудь не повірю?

— Лампа? Якщо старт космічного корабля буде відкладено, розповім тобі про цю лампу.

Юрасик погоджується. Ковдра знову стає ковдрою, подушка лягає на місце, і батько починає розповідь.

— У ті давні часи, коли я не знав ще твоєї мами…

— А мене ти знав? — цікавиться Юрасик.

— Уяви собі, що й тебе тоді не знав.

— Ох, яка цікава казка, — шепоче Юрасик, зручніше вмощуючись у ліжечку.

— Далі буде ще цікавіше, — обіцяє батько і продовжує: — Я саме закінчував інститут, писав дипломну роботу, мріяв про зустріч із царівною-королівною, яка все не траплялася…

— А що ж з лампою? — зупиняє батька Юрасик, бо його, правду кажучи, царівни-королівни поки що не хвилюють. Навіть казкові.

— Тут саме й з’являється лампа. Вона ще з війни у комірчині валялася. Гасова лампа з розбитим склом. Твоя бабуся, Юрасику, казала, що ця лампа їй у спадок від її бабусі перейшла. Отже, пишу я дипломну роботу, раптом бац — не стає світла.

— Запобіжники, мабуть, перегоріли, — висловлює припущення Юрасик. — От здорово!

— На жаль, не запобіжники. З ними я впорався б дуже легко.