Джордж Орвелл
Нехай квітне аспідистра
І нехай я володію мовами людей і янголів, та грошей не маю, більше за звук мідної монети чи дзвону кімвалу я не вартий. І дарма, що наділений талантом проповідника і маю ключі до всіх таємниць і знань; маю віру такої сили, що здатна зрушити гори, та без грошей я — ніщо. І якщо віддам усе, що маю, жебракам, а тіло заповідаю спалити, але не маю грошей, то не буде з того користі. Гроші здатні витримати все, вони милостиві; гроші не заздрять; гроші не дивляться зверхньо, не поводяться неналежно, не шукають свого шляху; гроші складно спровокувати, вони не мають лихих думок; не тішаться з несправедливості, а радіють правді; все покривають, всьому вірять, на все сподіваються, здатні все витерпіти... І тепер з нами всі троє: віра, надія і гроші; та гроші більше за решту.
Годинник пробив пів на третю. В задній комірці книжкової крамниці містера Маккечні, випроставшись за столом і граючись пачкою цигарок за чотири пенні, сидів Гордон — Гордон Комсток, останній нащадок родини Комстоків, двадцяти дев’яти років, та вже давно не юний на вигляд.
Бій годинника на фасаді «Принца Вельського», що на протилежному боці вулиці, порушив мертву тишу. Зробивши над собою зусилля, Гордон випрямився і поклав сигарети до кишені. Йому страшенно кортіло курити. А лишалося всього чотири цигарки. Була середа, і гроші до п’ятниці не з’являться. Кепсько зостатися без тютюну на вечір, та ще й завтрашній день треба якось пережити.
Засмутившись, підрахувавши кількість годин, які доведеться перебути без сигарет, він підвівся і пішов до дверей. Рухи його були нервовими. Пальто з протертим правим ліктем приховувало невисоку худорляву фігуру; середній ґудзик відірвався; пожмакані штани з фланелі вкриті плямами. Навіть неозброєним оком було видно, що на черевиках уже давно пора замінити набійки.
Підводячись, він почув, як у кишені задзвеніли монети. П’ять пенсів, два пенси, півпенні й чотири пенси — він точно пам’ятав скільки. Зупинившись, він витяг одну з них — три пенси. От бовдур! Клятий дріб’язок. Це ж треба бути таким дурнем, щоб узяти її! Учора увечері, коли купував цигарки, стерво у крамниці прощебетало: «Ви не проти монети у три пенси, сер?» І я, звісно, погодився: «Ні, аж ніяк». От же ж недоумок!
Комментарии к книге «Нехай квітне аспідистра», Джордж Оруэлл
Всего 0 комментариев