«В особистій справі»

В особистій справі

Смерть прийшла до Никодима Петровича Хитька в понеділок, рівно о дев’ятій годині тридцять хвилин ранку. Вона спробувала увійти до кабінету Никодима Петровича, але шлях їй заступила молоденька свіжопофарбована дівчина.

— Ви куди, громадянко? — спитала вона.

— До Никодима Петровича Хитька. Це ж його кабінет?

— Ви домовились з ним про зустріч?

— Зі мною ніхто й ніколи не домовляється про зустрічі! — сумно зітхнула Смерть.

— Тоді, громадянко, доведеться вам зачекати, — пояснила дівчина. — Люди чекають, і ви не поспішайте.

— Але ж я не можу чекати! — спробувала обуритися Смерть.

— А ви хто будете? Може, представник міністерства? Главку? Ревізор? Ні? Так чому ж ви не можете чекати? Займайте, громадянко, чергу, і, можливо, в кінці дня Никодим Петрович зможуть вас прийняти. Зрозуміло?

— Але… — несподівано жалібним голосочком пискнула Смерть.

— Не заважайте мені працювати! — відрубала дівчина.

У приймальні було повно відвідувачів. Вони з відвертою неприязню і підозрою розглядали старезну бабу, котра намагалася без черги одержати те, що їм, заклопотаним людям, одержати конче необхідно. Вони дивувалися її наївності, незнанню святих законів будь-якої порядної установи. Вони готові були стати як один на захист тих законів, якби раптом секретарка спробувала їх порушити, зглянувшись на похилий вік і стан здоров’я відвідувачки.

Але секретарка справу свою знала. Вона не зглянулася, це пожаліла, не порушила. Й відвідувачі заспокоїлися, а Смерть змушена була відійти від дверей кабінету Никодима Петровича.

Стала тихенько в куточку, дивуючись цій незвичній для неї ситуації.

— Ви за мною, бабуню, будете, — звернувся до неї кремезний симпатичний чолов’яга. — Я тут ще з минулого тижня… Дозвіл мені потрібен на реконструкцію і реорганізацію. На п’ять хвилин справи, та, мабуть, і сьогодні з цього нічого не вийде. Сідайте, бабуню…

Він запропонував їй стільця, і Смерть сіла, здивована й розгублена.

Спливали години, а жоден з відвідувачів так і не потрапив до кабінету Никодима Петровича. Час від часу туди забігали якісь меткі молодики з папками в руках, швиденько залагоджували свої невідкладні справи й вискакували назад, захекані й розпарені, мов після лазні.