«На шляху до Ватерлоо»

На шляху до Ватерлоо

Я лежав на вшитій квітчастим атласом канапі, читав придбаного за макулатуру Сіменона й час від часу поглядав на екран кольорового телевізора.

Зрідка, коли дружини нема вдома, я дозволяю собі отак безжурно освоювати нашу вітальню з її вишуканою, різьбленою на старосвітський кшталт універсальною стінкою, важезними багатопудовими фотелями, візерунчастим килимом на всю, вкриту імпортним лаком, підлогу, кольоровим телевізором і бібліотекою, складеною з унікально-дефіцитно-макулатурних видань. Почуваєшся тут людиною, яка вхопила дещицю від здобутків цивілізації останньої чверті двадцятого сторіччя.

Шкода тільки, що не можна серед усіх цих здобутків палити. Крім того, доводиться весь час пильнувати, чи не підходить до дверей дружина. Вона категорично забороняє мені потикатися до вітальні без потреби.

Дружина затримувалася. Натішившись комфортом, я вже збирався й сам залишити вітальню, коли щось брязнуло, грюкнуло, світло блимнуло — і в квартирі запанувала темрява.

«Запобіжники в електролічильнику перегоріли», — спокійно відзначив я, підвівся з канапи й навпомацки рушив до передпокою. Для фахівця, інженера, проблема запобіжників не становила якихось труднощів. Важче, коли справа доходить до сантехніки чи до пробивання дірок у стінках. Тут уже доводиться кликати Валька Семибратенка. А на запобіжники моїх знань вистачає.

Впоравшись досить швидко з енергетичною проблемою, задоволений собою, я повернувся до вітальні, щоб вимкнути телевізор. Переступив поріг і… вкляк, вражений тим, що побачив.

Посеред кімнати, на візерунчастому килимі, під універсальною старосвітською стінкою, стояла машина, схожа на «Запорожця» одного з перших випусків. Під колесами лежав розбитий фотель, яким завжди так пишалася дружина. З віконечка «Запорожця» витріщався на мене вусатий добродій у мотоциклетному шоломі.

— Що ви тут робите? — пересохлими від хвилювання губами прошепотів я, уявляючи, що почнеться, коли прийде дружина й побачить понівечений фотель та машину на дефіцитному килимі.

— До станції обслуговування далеко? — гукнув вусань, відкриваючи дверцята.

— До станції обслуговування? — невідомо для чого перепитав я, немов у моїй хаті щодня з’являються автомобілі. — Станція за два квартали звідси, але там обслуговують «Жигулі», а у вас, даруйте, «Запорожець».