«Жінка скрізь жінка»

Жінка — скрізь жінка

Питаєте, чому я залишив цікаву роботу на Еолії і повернувся на Землю? Через щасливе родинне життя. Ні, я не обмовився і вам не почулося. Саме через щасливе родинне життя, якого зазнав я на Еолії.

Гарна планета — нічого не скажеш. Клімат помірно субтропічний. Еолійці народ тихий, сумирний, в міру талановитий. Нічим від людей не відрізняються. А еолійки! Про таких жінок тільки мріяти можна. Я, вибачайте, не джиґун якийсь, людина поглядів поміркованих, знову ж таки професія зобов’язує — ревізор-контролер третього міжгалактичного розряду. Так от, навіть я спокійно дивитися на еолійських дівчат не міг. Як гляну — всередині все починає нуртувати, дивні бажання й плани з’являються.

Отак дивився-дивився, а там не зоглядівся, як закохався безтямно. Вона в головній еолійській бухгалтерії посаду оператора-програміста обіймала. Ну а я в тій же бухгалтерії ревізором-контролером працював. За довгостроковою угодою подавав еолійцям кваліфіковану допомогу. Не клеїлося в них щось із контрольно-ревізійною службою, от вони звернулися до землян за підтримкою. Та про мою ревізорську діяльність в еолійських установах я розповідати не збираюся, а про кохання, про моє подружнє життя — послухайте.

Почалося все, як і в нас на Землі починається. Раз після роботи провів її додому, вдруге, втретє. Потім до театру запросив, на концерт, на виставку сучасного еолійського малярства. З батьками познайомився. Порядні такі люди, статечні, приязно мене, землянина, зустріли, мов рідного сина. Я чесно й відверто виклав свої наміри щодо їхньої дочки. Вони, як годиться, трохи посумували, але не перечили. Благословили, значить.

Батько, правда, наче хотів мене застерегти від чогось. «Не знаю, мій друже, — каже, — як там у вас на Землі, а в нас, на Еолії, невдалих шлюбів не буває. Зважте на це». Дивак! Що ж тут зважувати! Гарантоване родинне щастя. Лише згодом я збагнув потаємний зміст слів старого, та було вже пізно.

Невдовзі після цього й побралися. Не міг я натішитися дорогоцінною знахідкою, що її доля мені підкинула. Місяць тішусь, другий, півроку. Аж коли рік минув, непевні підозри заворушилися під товстим шаром гарантованого безхмарного родинного щастя.

«Що ж це діється? — почав думати я. — Рік минув, а хоча б тобі раз посварилися. Та що там сварка? Навіть легенька тінь непорозуміння не лягла між нами».