«Феномен Трампи»

Феномен Трампи

Непевні, таємничі чутки про планету Трампу давно вже бентежили мою, схильну до всіляких романтичних вибриків, душу. Трампа належала до планетної системи зірки Кобра-13 із сузір’я Ледачих Псів. Навіть для гіперпросторових зорельотів то бозна-яка далечина.

Я не належу до тих, хто відкладає здійснення своїх мрій до виходу на пенсію. Уже як щось закортіло зробити, то зроблю неодмінно, попри всі труднощі й перешкоди. А їх виявилось значно більше, ніж я сподівався.

У туристському міжзоряному бюро зі мною попервах про Трампу й балакати не захотіли. З’ясувалося, що її не включено до загальновизнаних туристських маршрутів.

— А куди ж її включено? — запитав я сердито. — Адже люди там бувають!

— Розумієте, — почали здалеку ті бюрократи, — Трампа йде у нас по категорії особливо небезпечних маршрутів, на які туристів пускають лише під їх власну відповідальність. Без гарантії, страхування від несподіванок, відшкодування можливих моральних і матеріальних втрат.

— Згоден! — гукнув я і швиденько написав відповідну заяву, запевнив, що на все готовий.

Раптом дізнався, що допуск на Трампу обмежений, що вона приймає тільки одного туриста на добу через складність тамтешніх умов. Довелося набратися терпцю і чекати. Лише через півроку після офіційної реєстрації я одержав дозвіл на виліт.

…До Трампи мене підвезли на гіперскутері з погано відрегульованим форсажем. Команда роботів усю дорогу намагалася той форсаж відрегулювати. На мої несміливі запитання капітан відповідав неохоче, згадуючи недобрим словом не лише пройдисвітів механіків із другого космопарку, а й гаспидів із туристичного бюро. Прибуття на Трампу я проспав. Отак завжди буває: знемагаєш від чекання, а жадана мить приходить непомітно, буденно.

Була п’ята година ранку. Капітан стояв над моїм ліжком, торсав за плече, примовляючи майже лагідно: «Приїхали. Здавайте постіль і вимітайтеся».

Я не барився. Швиденько склав постіль, почекав, поки робот-покоївка підрахував усі простирадла, ковдри, рушники — і гайда до вихідного шлюзу. За його вузеньким отвором проглядався тьмяно освітлений коридор, кінець якого губився в пітьмі. Капітан нервував. Йому явно кортіло якнайшвидше забратися звідси. Намагаючись приховати від старого космічного вовка нервове тремтіння, я переступив через поріг.