«Кільцевий маршрут»

Кільцевий маршрут

Був у нашому місті такий трамвайний маршрут — кільцевий. Тепер нема. Відмінили. І правильно зробили, бо в мене особисто через той маршрут усе життя наперекосяк пішло.

А почалася та дивовижа в понеділок. Сіренький такий день був, з першою осінньою мрякою. Напередодні гульнув добряче в одній компанії. Там і Катька-газозварниця була. З п’яних очей я їй такого наобіцяв, що навіть сам повірив.

Довго гуляли, потім ще довше мене дружина пробирала за гульню і за Катьку, яка має звичку вимазувати порядних чоловіків ядучою фіолетовою помадою. Одним словом, вранці ледве до трамвайної зупинки допхався, щоб на роботу, значить, їхати.

Голова гуде, повіки немов клеєм хтось намастив. Уповз до вагона. Хвалити бога, вільне місце знайшлося. Стусонув якогось інтелігентика з газетою, що й собі на те місце претендував, і гепнувся на сидіння. Інтелігент, правда, теж поруч примостився, випромінюючи обурення. «Випромінюй, — думаю, — випромінюй і читай газету, а я тим часом подрімаю». Та одним оком все ж у його газету зазирнув, бо не міг згадати, яке ж сьогодні число… Ага, тринадцяте жовтня! До зарплати, на жаль, аж чотири дні. На тому й задрімав.

І, видно, довго окунів ловив, бо, коли прокинувся, з’ясувалося, що я тим клятим кільцевим маршрутом майже повне коло зробив і оце під’їжджаю до зупинки біля свого дому.

Вилаявся я подумки і вирішую тримати курс до свого робочого місця, попри всі складності та неприємності, які на мене там чекають у зв’язку з невиправданим запізненням на роботу.

Коли зирк — заходить до вагона той самий інтелігент з газетою. Що за притичина? Ну гаразд, я проспав, бо в мене на те… поважні причини були. А він як тут знову опинився? З непитущих наче.

Отак розмірковую, а інтелігент знову біля мене сідає, розгортає свою газету й заглиблюється в читання тієї ж таки першої сторінки, на якій назву та число друкують.

Мимоволі заглядаю через його плече і бачу: чотирнадцяте жовтня. Що за чортівня? Ну, гаразд, за першим разом я міг і не второпати, яке сьогодні число. Але ж точно запам’ятав, що до зарплати лишалося чотири дні, а не три. Тут уже помилитись не міг!

Чотири чи три?! Це питання таки загнало мене в глухий кут. Щоб дати спочинок своїй бідній, змученій різними проблемами головоньці, поклав собі ще трохи покуняти.