«Думати треба»

Думати треба

Уже на першій оперативці наш новий начальник Роман Петрович Орлюк оголосив привселюдно:

— Зважте, що я вмію читати не тільки папери, а й думки тих, хто ці папери складає. Таку маю дивовижну здатність. Попереджаю, щоб потім не ображалися.

Всі ми, звичайно, сприйняли це, як і належить сприймати подібні заяви керівництва. Щирими усмішками, бадьорими запевненнями в своїй безмежній готовності відкрити Романові Петровичу не лише думки, а й серця, поглядами, сповненими невимовної відданості.

Роман Петрович терпляче перечекав вибух, викликаний його заявою, а потім з незрозумілим роздратуванням повторив:

— Мені здається, ви не зрозуміли. Я не жартую. Справді, маю здатність читати думки тих, хто мене оточує.

Це вже було занадто. Ну, похвалився своєю мудрістю, проникливістю, непересічними розумовими здібностями, й досить. Ми й так тебе поважатимемо. Згідно зі штатним розкладом. Принаймні вигляд такий робитимемо.

Хочеться тобі наші думки читати? Читай, якщо це може когось цікавити. Ми охоче погодимося з будь-яким варіантом того, що ти прочитаєш. Не ти — перший, не ти — останній. Твої попередники теж читали. Ми їм охоче це дозволяли.

Бувало, хтось із них раптом стверджував: «Ви, мій дорогенький, насправді думаєте не так, а ось так. Я це по очах ваших бачу. Це ж на вашому обличчі написано!» Після таких заяв ми негайно щиросердо каялися в своїй двоєдушності і славили проникливу мудрість керівника нашої контори. Обидві сторони при цьому усвідомлювали, що всі ті слова — поетичне, так би мовити, перебільшення, гіпербола, умовність, яка нікого ні до чого не зобов’язує.

А Орлюк цього усвідомлювати не хотів.

Тож розходилися ми з оперативки, тамуючи іронічні посмішки. Начитаєшся ти наших думок, аякже! Якщо тобі так кортить — будь ласка! Скільки завгодно! Думки у великому асортименті! На вибір. За бажанням замовника гарантуємо колір, фактуру, модний силует! Хоч по складах читай, хоч уголос. Ми на все згодні, з будь-яким тлумаченням наших душевних мук і поривань погодимося.

А Роман Петрович після тієї заяви начебто заспокоївся. Не повертався до розмов про читання думок. Йому, звичайно, попервах і без того було що читати. Поки з усім паперовим господарством контори ознайомишся, нічого іншого читати не захочеться.