«Гайді. Гайді. Пригоди тривають»

Господи, вона так усіх любить! Вона не хоче розлучатися з прихистком старезних ялиць біля колиби, з роздоллям, із волею, з мудрим працьовитим дідусем. Але доля невблаганна, дівча везуть у місто, щоби панночка, прикута до інвалідного візка, мала товаришку. А тут — чужа родина, з усталеними правилами, рамцями, пуританством. Гайді почуватиметься пташкою в клітці. І хоч своєю появою оживить, освітить побут сім’ї Зеземаннів, зуміє всіх і розчулити, і звеселити, все ж ледь не помре від затамованої туги за горами, що стали їй домівкою…

З новими знаннями і досвідом повернеться дівча на полонину, і те повернення ознаменується дивовижними подіями, позитивними змінами не лише у власному, а й у житті оточуючих.

У чому ж феномен звичайної дитини, наївної і щирої, котра в десять літ мало чим різниться від себе ж, п’ятилітньої, хіба що набутим умінням читати-писати?

Вона в усьому бачить Бога! Не караючого, не повчаючого, а збагненного, близького, розуміючого. Він — це світ надовкола, вона в цьому світі захищена Його любов’ю, наповнена Його любов’ю. І кожному біля неї — тепло!

Повість про Гайді сучасному читачеві може видатися надто сентиментальною, позбавленою хитромудрих сюжетних сплетінь, простецькою у виписі.

Авторці бракує знання реалій побуту звичайних сільських жителів. До прикладу, Вуй із полонини впродовж кількох років незлецьки (разом із внучкою) харчується і вдягається, маючи на господарстві лише дві кози, та ще й носить щотижня корзину із козячим сиром на продаж!

Чому ж ні надмірна екзальтація, ні безкінечний захват авторки гірськими ландшафтами, ні дещо схематична оповідь не покрили повість туманом забуття?

Бо Йоганна Шпірі має чаруюче вміння навіть у трагічному знайти комічне! Її оповідки рясно розцвічені гумором.

Чому досі процвітає і ще довго процвітатиме комерційний бренд «Гайді» на усіх континентах планети?

Бо ця книга виявляє основні чинники радості — жити в гармонії з природою, задовольнятися малим, відчувати ближніх серцем. Люди стужилися за усміхом!

Гайді зрозуміла й близька геть усім, незалежно від віку й соціального становища. В жодній літературі світу не було зображено подібної до неї. Ну хіба що, згодом, Поліанна. Але це вже зовсім інша історія.

Ірина Дем’янова

Оповідка перша

Мандрівка до Вуя з полонини