«Джмеленя та дерево Ву»

Галина і Тарас Микитчаки

Джмеленя та дерево By

Розділ 1

Велетенський горіх невідомо звідки

Тато Гєник визирнув у віконце й стурбовано потер підборіддя.

— З моря така хмарища лізе! Буде шторм!

— Шторм нам не страшний. Ми на триста метрів вище пляжу! — відповіла мама, потираючи червоні від засмаги ноги. — Щодня півгодини спускаємось до моря!

Спекотну вулицю поволі поглинали сутінки. Повіяв пронизливий вітер, швидко остуджуючи нагріту землю. На дах маленької хатинки впало декілька краплин, гулко вибиваючи по блясі вступ до зливи.

Дзвінка визирала з-за плечей батьків надвір. У прочинених дверях світ видавався розділеним навпіл: верхній небокрай, десь вище кримських гір, — синьо-золотаві згромадження хмар, понад морем, — синьо-фіолетове згущення хмар. А там, між небом і його краями, страшенним пісочним годинником повільно насувалася на місто страшенна чорна хмара.

Лампа в люстрі декілька разів блимнула. По блясі загупали велетенські краплі — наче хтось обстрілював дах зеленими сливками. Дзвінка подумала, що така злива буває тільки у тропіках.

Задзвонив стаціонарний телефон. Мама відійшла від вхідних дверей і підняла слухавку. На всю веранду залунав голос власниці хатинки, пані Віолети Себастьянівни:

— Алллоо! Відпочивальники, будь ласка, зачиніть двері та вікна! Несподіване штормове попередження! — І зв’язок обірвався.

Згадавши, скільки коштують купальники, мама зі спринтерською швидкістю пролетіла кілька метрів до шнурочків, на яких сушилися їхні речі, згребла одяг у купу і прожогом стрибнула у двері, які тато Гєник устиг одразу ж за нею зачинити, доклавши до цього чималих зусиль. Бабця Леся притискала засувки на вікнах. Надворі нуртував вітер, кидаючись пилюкою, піском і травою.

Дрібно задеренчали шибки. Усі прикипіли до вікон, бо таку люту негоду не часто можна побачити.

І враз стало зовсім темно.

— Хмара поглинула наш будинок! — прокричав Гєник, але його ніхто не почув через волання бурі й канонаду зливи на даху.