«Гайді. Гайді. Пригоди тривають»

У Швейцарії туристів приваблює місцевість Сант-Моріц, де 1978 року офіційно зареєстровано рекламний слоган «Земля Гайді». 1996 року в Бад Рагаці створено «Гайдину місцину», назва миттєво розповсюдилася в регіоні Сарґаж та довкіл Валенського озера. Проте село Маєнфельд існує насправді, й у ньому для заманки туристів збудовано будинок, у якому нібито жила Гайді. Мало того, і в Бад Раґаці, і в Маєнфельді облаштована «Полонина Гайді» (зі знаменитими ялинками, з кізками, з колибою), де захоплених і захеканих туристів гостинно зустрічає Вуй із полонини!

Про дівчинку Гайді, котра зробила світ веселковішим

Трава проростає крізь асфальт, тендітний едельвейс пробивається до сонця крізь каміння…

Бог наділяє сиріт дивовижною здатністю виживати, дарує могутній захист і неегоїстичну любов, уміння дитинно ділитися тією любов’ю.

Лише дитина живе у світі, де перемовляються звірі, і зорі, і трави… Де все розумне та чутливе, здебільшого — радісне. Радість — усміх Творця, дитя — втілення радості. Так усе просто й доладно. Колами, колами шириться добро від крихтини, зернини, іскорки, подарованих без очікування віддарунку.

…Та є іще світ дорослих. Безкінечні клопоти, боротьба, інстинкти, пошуки сенсів чи істини, чи грошей… Жагуче прагнення щастя (від пагорба аж до Казбеку), любові (неодмінно привласненої!), волі (за рахунок поневолення інших) тощо. І поволі на старіючих обличчях зникають усмішки привітання життю. Вуста викривляють злорадний чи глузливий, а то й глумливий регіт, зловтішна, затаєна гордовита, хитра чи облеслива посмішка, хижий вишкір…

Правда, є ще посмішки сумовиті, розуміючі, співчутливі, добрі, бо ж і люди здебільшого — незлобливі. Просто розівчилися сприймати світ як диво…

І раптом — Гайді. Дівчинка, що осиротіла при народженні. До п’яти літ жила в чотирьох стінах, опікувана чужою бабунею-калікою. На щастя, бабуня любила погомоніти, тож у дівчати досить розвинуте мовлення. І враз — подорож до діда в полонину. І світ відкривається в усій багатобарвності (що невимовно захоплює). І хочеться тим відкриттям поділитися! Притулити до сердечка і самотнього дідуся, прозваного Вуєм із полонини, і сліпеньку бабусю Петруся-козопаса, і беркута в бездонному небі..