«На твердій землі»

¬есь наступний тиждень ¤ посл≥довно зникав вечорами, просто з роботи њхав до “оронта ≥ проводив час в нарадах з моњми партизанами нашоњ буд≥вельноњ сп≥лки. Ќаш≥ справи набирали форми, мен≥ особисто вдалос¤ набути нову д≥л¤нку ірунту, ¤ обвантаживс¤ новими боргами. „ас наглив, машинер≥¤ д≥¤ла , а житт¤ видавалось коротким.

Ќайближчоњ суботи ми з  атериною танцювали на прин¤тт≥ у —тепана —нилика, ¤кий неспод≥вано набув ≥ в≥дкрив сезон свого нового котеджа на озер≥ —≥мко, що його назвав "ялтою" ≥ ¤кий знаходивс¤ на протилежному берез≥  есв≥ка насупроти в≥домоњ " оломињ". ќзброЇний далековидом, ¤ м≥г на другому берез≥ бачити на сонц≥ б≥лий п≥д син≥м дахом будинок ≥ нав≥ть, здавалось, у¤вл¤ти себе з Ћеною на його полог≥й веранд≥. ƒе¤кий час ¤ зосереджено вдивл¤вс¤ у ту визначену точку моЇњ дол≥, ¤ка стала зворотною силою мого приреченн¤ на цьому континент≥. ¬≥д нењ почалос¤ нове реченн¤ новоњ дњ≥, ¤коњ перший розд≥л драматично зак≥нчивс¤ на летовищ≥ ћалтону я лиш надхненно ≥ зобов'¤зано вд¤чний дол≥ за цей солодкий удар ≥ можу тепер з непомильною певн≥стю твердити, що без таких шок≥в наше житт¤ не було б багато варте

÷ього гар¤чого червневого дн¤ там на "ялт≥" було пара дес¤тк≥в гостей, був буфет, звучала музика, крутивс¤ танець, гомон≥в см≥х; по озер≥ нав≥жено шугали моторов≥ човни ≥ рожев≥, молод≥ людськ≥ силуети. ∆итт¤ не знало й не любило перебоњв ≥ ¤ не мав сили ≥ не м≥г йому протиставитись.

ј внедовз≥ ¤ д≥став запрошенн¤ на п'¤тнадц¤те червн¤ з'¤витис¤ у одному ур¤д≥ м≥ста “оронта, де у не великому будинку на другому поверс≥ при вулиц≥ Ѕей поблизу Ѕлуру дуже сол≥дний судд¤ канадське Ч корол≥вськоњ юриспруденц≥њ у своњй урочист≥й чорн≥й роб≥ у присутност≥ двох виструнченнх велетн≥в у червоних мундирах ≥ широких капелюхах охоронник≥в правопор¤дку, казав мен≥ положити руку на Ѕ≥бл≥ю ≥ повторити слова прис¤ги на в≥рн≥сть ≥ послух коренев≥й та њњ дом≥н≥њ  анад≥, п≥сл¤ чого вручив мен≥ документ, ¤кий стверджував, що "ѕавло ƒанил≥в Ї канадським громад¤нином, на п≥дстав≥ акту про канадське громад¤нство ≥ що в≥н Ї управлений користатис¤ вс≥ма правами ≥ прив≥лег≥¤ми, ¤к також п≥дпор¤дковуЇтьс¤ в≥дпов≥дальност≥, зобов'¤занн¤м та обов'¤зкам канадського громад¤нина".

–оджений у царств≥ вс≥х –ос≥в, ≥мператора ћиколи II –оманова, пройшовши кр≥зь роки ”ль¤нова Ч Ћен≥на, Ѕронштайна Ч “роцького. ƒжуіашв≥л≥ —тал≥на, ¤ вибрав нарешт≥ ƒењ √рац≥¤ –еі≥ну ≈л≥забет ≤≤ Ч володарку ¬еликоњ Ѕритан≥њ й усього  омонвелту. ƒовга, нер≥вна, складна дорога, ¤ка зак≥нчилас¤ щасливо.

√овор¤чи про право, обов'¤зки, про демократ≥ю ≥ свободу, приходитьс¤ часто дивуватис¤, що ц≥ приваблив≥, дорогоц≥нн≥, самозрозум≥л≥ ≥ конечн≥ прив≥лењ людини, даютьс¤ так не вс≥м ≥ так не легко ≥ мен≥ приЇмно ствердити, що дол¤ призначила мене до вибраних. “им вражаюче, що ¤ походжу з простору пл¤нети, у ¤кому ц≥ пон¤тт¤ не мають д≥ючоњ сили. ≤ мен≥ дуже п≥дкреслено здавалос¤, що цього дн¤, ¤ переступив ун≥версальну межу певних поиродн≥х волод≥нь ≥ тим самим зайн¤в м≥сце у простор≥ тих покол≥нь, в≥к≥в, тис¤чел≥ть, що прокладали через Ќ≥ль ≥ ≈вфрат, через јтени ≥ –им епоху –ейну, —ени ≥ “емзи... ” простори јтл¤нтику ≥ “ихого океану. ÷¤ теч≥¤ мене зобов'¤зуЇ ≥ коли ¤ в њњ зас¤гу фактично й юридичне, ¤ важу њњ вартост≥ унц≥¤ми найвражлив≥шоњ ваги, бо мен≥ здаЇтьс¤, що наша пл¤нета не була б багато варта без цього плодоносного д≥¤нн¤.

ј п≥сл¤ цього в≥дбулос¤ наше з  атрсю жорстоко Ч педантичне зарученн¤, ¤ке к≥лька м≥с¤ц≥в п≥зн≥ше, завершилось не менш педантичним, суворо Ч формальним, за вс≥ма приписами й вимогами св≥тських ≥ не св≥тських ур¤д≥в ≥ закон≥в... вес≥лл¤м. « великим, бурхливим прин¤тт¤м, урочистими тостами, численними подарунками, голосною музикою ≥ танцем до ранку. ÷е була щедра ≥ заслужена данина  атерин≥ ≥ т≥тц≥ ≈н, ¤к≥ не у¤вл¤ли ≥накше ц≥Їњ процедури ≥ було зворушливо дивитис¤, ¤к вир¤джалос¤  атрусю в цю дорогу, нар¤дивши њњ у надм≥рно розк≥шну робу т¤жкого ср≥бно Ч б≥лого брокату з черевичками п≥д цей кольор ≥ б≥лий, летючий вельон з≥ с¤ючим бриль¤нтами в≥нчиком. ћ≥й, кремовоњ барви сако, з б≥лою вес≥льною кв≥ткою, пишн≥ чорн≥ штани з л¤ковими черевиками ≥ б≥л≥, ел¤стичн≥ рукавички творили з мене елеіанц≥ю г≥дну гол≥вудських ф≥льм≥в, або журнал≥в моди. Ќаш в≥нчальний кортеж блискучих машин т¤гнувс¤ сливе на милю, а старенький, добр¤чий пан-отець ‘≥л≥мон з церкви св. ¬олодимира, що при вулиц≥ Ѕатерст в “оронт≥, в≥д щирого серц¤ "в≥нчав нас духом св¤тим", урочисто "возлагав на главу в≥нц≥" п≥д надхненне "≤са≥Ї ликуй" розкотистого хору диригента √оловенка.

ћо¤ хата ц≥Їњ ноч≥, назовн≥ ≥ внутр≥, пишалас¤, н≥би циганка, кольорами й огн¤ми, обложена армадою барвистих авт з гомоном музики ≥ з≥ зривами см≥ху, а ц≥ла картина своЇю динам≥кою творила сум≥ш реп≥нських запорожц≥в ≥ п≥вн≥чних в≥к≥ні≥в, од¤гнених у фраки ≥ брокати, атакованих бурею музики ≥ вогнем власноњ крови. я був захоплений красою цих людей, вони незалежн≥ ≥ своб≥дн≥, а м≥ж ними вражаючою точкою вир≥зн¤лас¤  атерина. ћо¤ гарна, м≥цна, справжн¤ дружина.

÷ього жовтн¤ на бал≥ ≥нженер≥в у готел≥ –о¤л »орку, ми з  атериною виступали, ¤к законно оформлена пара повноправних громад¤н, все б≥л¤ нас ≥ в нас вл¤галос¤, в≥дпадали й забувалис¤ довгол≥тн≥ наш≥ збуренн¤, заживали ≥ гоњлись шрами двобоњв, втихали ≥ в≥дходили в небутт¤ жал≥ ≥ бол≥, все ставало неповоротною минул≥стю, у ¤к≥й виростали й майор≥ли в туманн≥й дал≥ замки в≥чноњ легенди про молод≥сть.

ћи вперто вростали у шир ≥ твердь, наливались соками, нестримна сила нестримного гону прокладала нам дорогу, дл¤ нас це було безнастанною грою в чергуванн≥ дн≥в ≥ ночей в≥д ранку до ранку, у пост≥йному рус≥ часу, карбованого битт¤м серц¤.  ожна секунда Ч частина в≥чного, у ¤к≥й ми з≥ швидк≥стю св≥тла несли себе у прост≥р безконечного.

∆итт¤ тод≥ гарне, коли св≥доме, без зумисних перешкод раю чи пекла, на шл¤хах проложених мудр≥стю людей, ¤к≥ в≥д прав≥ку були досконал≥шими буд≥вничими, н≥ж корали чи бобри, ≥ ¤к≥ не конче здавалис¤ на ласку неба, вважаючи њњ частиною свого дозв≥лл¤, коли лежали наг≥ на гар¤чому п≥ску п≥д пальмами зелено Ч синьоњ лагуни √авайського едему.

” ц≥й м≥стер≥њ, можливо, у њњ ¤др≥, крутилис¤ також ≥ ми з  атериною. –ано вставали, п≥зно л¤гали, в≥дходили ≥ приходили, гарчав мотор, дзвен≥в телефон, приходив листоноша, л≥тали ласт≥вки. ћи в≥дпочивали, любилис¤, т≥шилис¤, сумували. “акий щоденний крут≥ж ≥ в≥н нам подобавс¤.

Ќаш давн≥й ≥дол Ч баль ≥нженер≥в, ¤кому ми щороку призначали частину часу, поту ≥ нав≥ть крови, цього року видавс¤ дл¤ нас з  атериною, щось ¤к ще один непроминальний ≥, можливо, нарешт≥ останн≥й, еп≥зод драми минулих рок≥в... ¬ його розгар≥, знов таки б≥л¤ буфету, де звичайно збиралас¤ сметанка нашого б≥знесу, перед≥мною, ¤к док≥р сумл≥нн¤, по¤вилас¤ Ћена. ƒуже в њњ стил≥. Ќеспод≥ванка. Ўок. «дивуванн¤. я ледве втримав р≥вновагу. ” гарн≥й, дорог≥й, виразно модн≥й, коротк≥й сукн≥, соковито п≥дмальован≥ уста, фантастично збурене волосс¤. ћоњ оч≥ вигл¤дали напевно, ¤к оч≥ кр≥лика. Ч јалльоо, ѕаавле! Ч св≥домо, театрально розт¤гала слова, оздоблен≥ в≥домою ≥рон≥чною, ¤к турецький перець, усм≥шкою. я в≥дчув обуренн¤. Ч Ћена! Ч вирвалось у мене спонтанно ≥ це звучало, ¤к док≥р. Ч Ќе п≥знав? Ч продовжувала вона свою меф≥стофельську ролю. Ч “и не в ѕариж≥? Ч ще одне моЇ фур≥озо. Ч як бачиш, Ч сп≥вала вона. Ч ўо тут робиш? Ч розгублено питав ¤ дал≥. Ч “анцюю, Ч в≥дпов≥дала вона з≥ шармом скинутого з неба ¤нгола.

я дививс¤, бачив ≥ не в≥рив. “онка, струнка, ф≥л≥гранна, велик≥, зм≥нлив≥, тепер майже с≥р≥ оч≥, п≥дкреслен≥ юн≥стю. ‘антастично, неймов≥рно, приголомшуюче. ћен≥ в≥добрало мову, вона це бачила, на њњ обличч≥, ¤к на рекл¤м≥ цигарок, вигравав шибеничний гумор.

Ч „и можу іратулювати? Ч питала вона.

Ч ƒ¤кую, Ч в≥дпорно сказав ¤.

Ч ўасливий? Ч питала дал≥ з почутт¤м вищости, н≥би розмовл¤ла з≥ школ¤рем, ¤кий усп≥шно склав ≥спити ≥ д≥став диплом зр≥лости.

Ч –озум≥Їтьс¤, Ч казав ¤ з ноткою демонстрац≥њ. ј ти?

Ч ќ! як звичайно. ” мене на це своњ пон¤тт¤. ўе к≥лька г≥рких питань ≥ солодких в≥дпов≥дей ≥ ¤ дов≥давс¤ нечуване: виходило, що мо¤ ц¤ сама чар≥вна в≥дьма, до реч≥ дуже загор≥ла ≥ здорова, ц≥ле минуле л≥то провела у нас сливе п≥д боком на озер≥ —≥мко у славетньому котедж≥ " оломи¤". Ч ќ, це довга ≥ марудна ≥стор≥¤, Ч казала вона на моЇ "¤к це сталос¤?" Ќу, а ћонтреал, а ѕариж, а вс≥ т≥ глобальн≥ зат≥њ? ¬она посм≥халас¤ зводницькою, шовковою усм≥шкою. Ч ÷е ще не т≥каЇ. ѕл¤нету ¤ ще держу за хвоста. јле коли б ти бачив...  оли б ти бачив...

Ч —лухаю.

Ч ћою вулканну динам≥ку. я готова до новоњ виставки. ≤ тут у “оронт≥. ” зал¤х м≥ськоњ іалер≥њ... ≤ вона передала мен≥ вибагливо оформлене запрошенн¤ власноњ композиц≥њ на м≥с¤ць листопад дн¤ чотирнадц¤того.

Ч  олосально! Ч вирвалось у мене все ще скептично.

Ч ј що б ти думав. ¬и¤вилось, що наша " оломи¤" пречудове м≥сце не лишень дл¤ купанн¤... ƒл¤ надхненн¤ також. я навезла з ≈вропи купу ≥дей ≥ все це там перетворилос¤ в мистецтво. ƒо реч≥, д¤кую за —езана.

÷е був ще один шок. Ч“и його д≥стала? Ч швидко запитав ¤.

Ч –озум≥Їтьс¤. ≤ д¤кую.  орол≥вський дар. ≤ ще раз д¤кую.