«Монсеньйор Кіхот»

Грехем Грін

Монсеньйор Кіхот

Отцеві Леопольдо Дурану, Авреліо Верде, Октавіо Вікторіа та Мігелеві Фернандесу — моїм супутникам на дорогах Іспанії, а також Томові Бернсу, що надихнув мене на першу подорож туди 1946 року.

Ніщо не є саме собою добре чи погане — таке воно стає у нашім сприйнятті.

Частина перша

Розділ перший

Як отець Кіхот став монсеньйором

А було це так. Отець Кіхот загадав своїй економці варити обід, а сам поїхав купити вина в кооперативі, що був за вісім кілометрів од Тобосо по шосе на Валенсію. День випав спекотний, над пересохлими полями стояло тремтливе марево, а невеличкий «сеат-600», якого отець Кіхот купив з других рук вісім років тому, не мав кондиціонера. Їдучи путівцем до шосе, отець Кіхот сумно подумав, що скоро настане день, коли йому доведеться підшукати собі нову машину. Щоб порівняти вік собаки з віком людини, слід помножити собачі літа на сім; за такою арифметикою цій машині було ще далеко до справжньої старості, проте, як помітив отець Кіхот, його парафіянам вона вже почала здаватися мало не руїною. «Не можна їй довіряти, доне Кіхоте», — застерігали вони, а він міг відповісти на це тільки одне: «Ця машина ділила зі мною чимало тяжких днів, і я молю Бога, щоб вона пережила мене». Вже стільки його молитов лишилося без відповіді, тож він плекав надію, що бодай ця одна застрягла, наче грудочка сірки, у Господньому вусі.

Отець Кіхот бачив здалеку, де пролягає шосе, по хмарках куряви, що їх збивали, проїжджаючи сюди-туди, машини. Він сидів за кермом і зі смутком думав про долю бідолашного «сеата», якого на честь свого предка називав «мій Росінант». Йому була нестерпна сама думка, що його машинка іржавітиме в купі металевого брухту. Часом він навіть міркував про те, чи не придбати клапоть землі й відписати його котромусь із парафіян з умовою, що там поставлять повітку і під нею знайде спочинок його «сеат», — але не було в селищі парафіянина, якому він міг би таке довірити, та й, зрештою, це однаково не врятувало б «сеат» від іржавої смерті, отож прес на звалищі являвся милосерднішим кінцем.