Уже чи не всоте думаючи про всі ті речі, отець Кіхот мало не ввігнався в чорний «мерседес», який стояв на шосе. Розваживши, що вдягнений у чорне чоловік за кермом просто перепочиває в довгій дорозі від Валенсії до Мадріда, отець Кіхот, не спиняючись, поїхав далі, купив у кооперативі сулію вина і тільки тоді, коли вже повертався, вгледів на чоловікові в «мерседесі» білий священицький комірець — так наче перед очима йому майнула біла хустина, сповіщаючи про якусь біду. Ото дивина, подумав він, звідки б то в його брата-священика міг узятися такий розкішний «мерседес»? Та під’їхавши ближче, добачив під білим коміром ще й ліловий нагрудник, прикмету значної духовної особи, чи не самого єпископа.
Єпископів отець Кіхот побоювався і мав на те підстави: він-бо знав, як не полюбляє його місцевий єпископ, вбачаючи в ньому, попри його славний родовід, трохи не простого селянина.
— Як він може бути нащадком літературного персонажа? — запитав єпископ в одній приватній розмові, яку негайно переказали отцеві Кіхоту.
Чоловік, з яким розмовляв єпископ, здивовано перепитав:
— Літературного персонажа?
— Атож, героя роману незаслужено уславленого письменника на прізвище Сервантес, твору, сповненого мерзенних висловлювань, що їх за часів генералісимуса не пропустив би жоден цензор.
— Але ж, ваша превелебносте, в Тобосо й досі стоїть будинок із табличкою «Тут жила Дульсінея Тобоська».
— То всього-на-всього принада для туристів. А по суті, — їдко провадив єпископ, — Кіхот — це навіть не іспанське прізвище. Зрештою, Сервантес же пише, що його героя звали, найімовірніше, Кіхада, чи Кесада, чи навіть Кехана, та й сам він на смертнім одрі називає себе Кіхано.
— Я бачу, ваша превелебносте, ви таки уважно читали цю книжку.
— Тільки перший розділ, аж ніяк не далі. Ну, і, звісно, зазирнув у кінець. Я завжди так читаю романи.
— Може, котрогось із предків отця Кіхота й справді звали Кіхада чи Кехана.
— Люди такого стану не мають предків…
Отож отець Кіхот з неабияким тремом душевним відрекомендувався превелебній особі в розкішному «мерседесі».
— Мене звуть отець Кіхот, монсеньйоре. Чи не можу вам чимось прислужитися?
— Звичайно, можете, мій друже. Я — єпископ Мотопський. — Його превелебність говорив з виразним італійським акцентом.
— Єпископ Мотопський?
Комментарии к книге «Монсеньйор Кіхот», Грэм Грин
Всего 0 комментариев