«105-144 Кіллмайстер збірка детективів про Ніка Картера»

Шкловский Лев

105-144 Кіллмайстер збірка детективів про Ніка Картера

Шкловський Лев

105-144 Кіллмайстер збірка детективів про Ніка Картера

105. Список http://flibusta.is/b/626870/read

106. Фанатики Аль Асада http://flibusta.is/b/608930/read

The Fanatics of Al Asad

107. Змова Зміїного Прапора http://flibusta.is/b/609234/read

The Snake Flag Conspiracy

108. Перебіжчик http://flibusta.is/b/607232/read

The Turncoat

124. Азіатська пастка http://flibusta.is/b/623753/read

The Asian Mantrap

125. Грозовий удар у Сирії http://flibusta.is/b/607570/read

Thunderstrike in Syria

139. Восьмий картковий стад http://flibusta.is/b/610988/read

Eighth Card Stud

140. Місце самогубства http://flibusta.is/b/628845/read

Suicide Seat

142. Війна у хмарах http://flibusta.is/b/607567/read

War From The Clouds

144. Зв'язок з койотом http://flibusta.is/b/624460/read

The Coyote Connection

Картер Нік

Оригінальна американська назва:

Переклад Льва Шкловского

ПЕРША ГЛАВА

Його не було в Червоному Китаї, але неможливо було відчути його присутність дуже близько. Стіни магазину китайського декоративно-ужиткового мистецтва, осередку маоїстської пропаганди, були обвішані портретами Великого Рульового з добродушною усмішкою на обличчі. Однак плакати і написи загубилися в мерехтливому барахлі, що надає Гонконгу його місцевий колорит, і пішоходи, штовхаючись Кантон-роуд, пройшли, навіть не глянувши на плакати з величезними гаслами, що запам'ятовуються.

Для мене Нью-Йорк виглядав провінційним у цьому мурашнику, що кишить мурашником. Я не міг зробити ні кроку, не натрапивши на компактний натовп, що заповнив вулицю, або не озирнувшись на міріади симпатичних маленьких дівчаток, які є однією з принад Коулуна, найбільшого материкового міста британської колонії.

Тим не менш, того ранку в мене не було очей. Я збирався укласти угоду, а не одну з тих рутинних речей, які кидаються у вічі. З Кантон-Роуд я звернув у провулок на Натан-Роуд, одну з головних вулиць міста. У мене була зустріч далеко від переповнених кіосків та американських барів. І людина, яку я збирався зустріти, не любив, щоб її змушували чекати.

Згідно з файлом AХ, з яким я ознайомився у Вашингтоні, По Чу був найвідомішим з китайських подвійних агентів. Оскільки жадібність була універсальною мотивацією, нестачі у попередниках був. Але, наскільки мені відомо, майже всі вони залишили цей світ заради найкращого. Досягши похилого віку тридцяти чотирьох років, Пой Чу вже досяг відомого результату. Потім він мав час зробити собі ім'я. Інформація, яку він продавав, мала репутацію, по-перше, дуже надійну, а по-друге, цілком секретну.

Справа, яка принесла мені, стосувалася лише однієї з цих відомостей. І я був готовий сплатити ціну. Директор Хоук був гранично зрозумілий: документ, запропонований Пой Чу, може дозволити нам спантеличити Пекін. Він усе ще мав потрапити до наших рук... Одне було зрозумілим: матеріали, які нас цікавили, залишили Китайську Народну Республіку. Сама по собі ця приголомшлива спритність рук заслуговувала на овації стоячи. Як міг подвійний агент це здійснити? Я не знав. Насправді я майже нічого не знав, крім місця зустрічі, яке він мені призначив. За його словами, турецька лазня, в якій я мав його зустріти, була одним із найбезпечніших та найвідокремленіших місць у місті. Цей притулок для епікурейців з ім'ям Юе Лан, що викликає виклик, - «Les Spectres en Anger» - розташовувався на Темпл-стріт, затиснутий між «палацом» чоп-суєю і маленькою пральною.

Переговори мали відбуватися у парилці. Коли Спій Чу зв'язався зі мною в моєму готелі, я зрозумів за його голосом, що врегулювання угоди стало терміновим. Металевий відбиток страху змусив мене відчути, що не можна гаяти час. Чи чули пекінські мандарини про його подвійну гру? Чи були у Пой Чу підстави вважати, що його дні вважаються? У будь-якому разі він втратив той веселий та впевнений тон, який я знав його під час наших попередніх інтерв'ю.

Мені знадобилося трохи більше чверті години, щоб дістатися Темпл-стріт. Я напевно взяв набагато більше часу на поїздку на таксі з-за нескінченного потоку машин, що прямують до Star Ferry в кінці Натан-роуд. Туристи у цих віддалених районах були рідкістю.

Я опинився її в центрі, але, крім натовпу вуличних торговців, здавалося, ніхто не цікавився мною. Відкидаючи низку пропозицій, що варіювалися від порнографії до обробленого опіуму, я, проте, намагався поквапитися, уникаючи того, щоб мене помітили. Але якщо хтось мене чатує, їм потрібен час, щоб злитися з натовпом.

Будинок 27 на Темпл-стріт був старий і напівзруйнований будинок. Двері були зачинені. Я подзвонив, не зводячи очей. Мабуть, моя присутність у цих місцях нікого не зацікавила. Проте з деяким полегшенням я побачив, що двері відчинилися, дозволяючи мені увійти до Логово розгніваних привидів. Так і не зумівши стримати свою природну цікавість, я нетерпляче озирнувся у пошуках їх, бажаючи дізнатися, як вони виглядають. Але істота, яка здалася мені, не була примарою.

Сукня з широким розрізом на обтягнутих шовком ногах ідеально підкреслювала струнке тіло щедро подароване матір'ю-природою. Сказати, що вона була приголомшливою, навряд чи буде справедливо. Вона була просто приголомшливою. І, ніби її форм було недостатньо, щоб привернути увагу, у неї були блискучі очі типу «йди і подивись сюди, моя люба», які чіплялися за твої і не відводилися, будь ласка, чи ні. Мені це сподобалося.

Вона зігнулася навпіл і запросила мене увійти, простягнувши руку з величезними нігтями, покритими криваво-червоним лаком. Наприкінці вузького коридору я обминув фіранку з бісеру і пішов за нею у приймальню, оформлену в стилі сучасного масажного салону. Чорний оксамит і червоний нейлон були змішані з буйством пінопласту та штучного дерева з дерева тика. Безліч китайських ляльок, кожна з яких була привабливішою за іншу, лежала на диванах і диванчиках.

- Месьє хоче повне лікування із добавками? - спитала господиня, поклавши руку на плече.

Вона висунула одну ногу. Шматки сукні розсунулися, оголивши стегно, обриси якого заслуговують на вивчення, а трохи вище - зародок «доповнення».

- У нас дуже чисті дівчата, - запевнила вона.

Потім, як торговець кіньми, що пропонує живу худобу, вона взялася без подальших преамбул хвалитися мені незліченними якостями свого стада. За його словами, персонал та обслуговування не мають собі рівних. Вона змусила мене так сильно захопитися і так зацікавитися, що за інших обставин я, можливо, перестав би спокуситися і поторгувався. Бо якою б не була ціна, я тепер був певен, що окуплю свої гроші. Але на мене чекали.

Я запитав. - У вас є парилка?

Миттєво на червоних губах дами з'явився похмурий вигляд. Тактильні задоволення, які вона намагалася мені дати, були явно прибутковішими, ніж просто парилка.

Вона наполягала. - Не треба масажу?

- Ні, - відповів я.

Вона зробила мені жест рукою, значення якого, я вважаю, розуміють усі без необхідності додавати слова.

- Ні, - повторив я. Не сьогодні. Але все одно спасибі.

"Добре", - сказала вона, виглядаючи глибоко стривоженою. Тож нам сюди.

Вибачаючись, що я став причиною такого розчарування, я поспішив наслідувати її приклад. У дальньому кінці кімнати були відчинені жерстяні двері, і я пішов за нею в кімнату по підлозі, вкритій чорною та білою пластиковою плиткою.

- Я дам тобі ключ від твоєї роздягальні. Це вісімнадцять гонконгських доларів (3 долари США) - вона пояснила, перш ніж саркастично додала: Чи не буде це занадто багато для гаманця мосьє?

- Все гаразд, - відповів я. Думаю, я побалую себе цим маленьким божевіллям.

Двері за моєю спиною сердито грюкнули.

Я заплатив за вхід, взяв портфель і ключ, які мені дали, і подався шукати свою роздягальню. Місце було приблизно таким же універсальним характером, як непристойний жест Леді Дракон. Зі своїми прикрученими до підлоги дерев'яними лавами та білими шафками з вм'ятинами та іржею він у будь-якому разі виглядав як кілька американських роздягальень.

Я був один, що дозволило мені спокійно розплутати кобуру. Довелося прибрати мій 9-міліметровий Люгер Вільгельміну, принаймні тимчасово. Мені було важко прийти в сауну з рушником, прив'язаним до талії, та Вільгельмін під пахвою. Я все ще міг тримати П'єра, моє маленьке яйце, повне смертельного газу, яке я сховав у промежині. Мій прекрасний кинджал, старий добрий Х'юго збирався побути тихо з Вільгельміною, теплою у своєму замшевому футлярі.

, Насправді, у мене не було причин підозрювати Пій Чу. Йому було що продати мені, а в мене була хороша винагорода, яку я міг дати йому натомість. Тому основна ділова позиція - утримуватися від спроб зазіхнути життя клієнта.

Ця сума становила двісті тисяч доларів, за яку багато хто продав би батька та матір. Але документ Пій Чу був безцінний, і, звичайно, він, як ніхто інший, міг знати це. Тому моїм єдиним обґрунтованим побоюванням було дізнатися, що він відмовиться від моєї пропозиції. Але в нинішньому вигляді було б безглуздо відмовлятися. А поки що мені довелося задовольнятися своїм соло. Без перегородки. І з великою майстерністю. Я сподівався, що Пій Чу буде достатньо загнаний у куток, щоб накинутися на мою пропозицію. Якби він цього не зробив, все одно було б час імпровізувати. Але нас там не було...