«73-86 Кіллмайстер Збірка детективів про Ніка Картера»

Шкловский Лев

73-86 Кіллмайстер Збірка детективів про Ніка Картера

Шкловський Лев

73-86 Кіллмайстер Збірка детективів про Ніка Картера

73. М'ясник Белграда http://flibusta.is/b/608980/read

Butcher of Belgrade

74. Бригада вбивць http://flibusta.is/b/607271/read

Assassination Brigade

75. Ліквідатор http://flibusta.is/b/610142/read

The Liquidator

77. Код http://flibusta.is/b/607252/read

78. Агент-контр-агент http://flibusta.is/b/612843/read

Agent Counter-Agent

81. Кремлівська справа http://flibusta.is/b/663741/read

The Kremlin File

82. Іспанський зв'язок http://flibusta.is/b/607273/read

Spanish Connection

83. Змова голови смерті http://flibusta.is/b/607245/read

Death's Head Conspiracy

86. Вбивця: Кодове ім'я http://flibusta.is/b/612804/read

Assassin: Code Name Vulture

Картер Нік

М'ясник Белграда

Вбивця на верхівці своєї кривавої професії ...

Людина, невідома жодній професійній розвідці у світі. Натхненник приватної шпигунської мережі вартістю мільярд доларів під назвою Topcon, Inc. Садист, чия жорстока влада досягла половини земної кулі.

Червоний перебіжчик, який мав розповісти Ніку Картеру про смертельну гру Topcon, був зарізаний, перш ніж він зміг вимовити хоч слово.

Красива молода німецька агентка використала всі хитрощі свого добре тренованого розуму і тіла, щоб позбавити Ніка шансів знайти Топкон.

Китайський оперативник назавжди зупинив Ніка смертельним ударом карате. Агент Chicom також полював за людиною, яка керувала Topcon.

Коханка нацистського військового злочинця залучила Ніка до вибухової гри у хованки. І поки вона відвернула Ніка убік, невловима людина №1 Topcon втік ще раз.

У БІЛГРАДІ

Моторошний маскарад перетворився на кошмар, коли Нік Картер нарешті виявив справжню особистість господаря Topcon!

Нік Картер

Перша глава

Другий розділ

Третій розділ

Четвертий розділ

П'ятий розділ

Шоста глава

Сьомий розділ

Восьмий розділ

Дев'ятий розділ

Десята глава

Одинадцятий розділ

Дванадцятий розділ

Тринадцятий розділ

Нік Картер

Killmaster

М'ясник Белграда

Присвячується службовцям секретних служб Сполучених Штатів Америки

Східний експрес, як велика чорна змія, вислизнув із Міланського вокзалу. Набравши швидкість, потяг вилетів із міста в зелену італійську сільську місцевість, скиглячи по рейках, мчачи у бік Трієста.

У купе в задній частині поїзда сидів один невисокий нервовий чоловік, з коричневою валізою біля його ніг. Його звали Карло Спінетті. Він був торговцем, який прямував додому після поїздки до далеких родичів. Дивлячись з вікна поїзда на пейзаж, що мчить, він думав, як буде радий знову побачити свою дружину і дітей. Для когось ця подорож могла бути захоплюючою, але для Карло Спінетті безперервна суєта натовпу нервувала.

Високий чоловік відчинив двері купе і зупинився, дивлячись на Карло холодними темними очима, які, здавалося, були вирізані із чорного дерева. Його погляд упав на коричневу валізу, яку Карло не спромігся поставити на багажник. Слабка усмішка скривила куточок рота людини, а потім він пройшов решту шляху в купе і сів навпроти Карло, витягнувши перед собою довгі ноги.

"Ви виходите в Трієсте, га?" він запитав.

Карло Спінетті моргнув і заворушився на своєму місці. Він був здивований, дізнавшись, що цей незнайомець знає його призначення. Він сказав: "Так, а ти?"

Чоловік продовжував усміхатися, ніби він знав про жарт, який приховували від Карло. «Я також виходжу у Трієсті».

За п'ять хвилин у купе увійшов товстий чоловік. Він зачинив двері і притулився до неї, вивчаючи Спінетті, як це робив перший чоловік. Його погляд теж упав на сумку біля ніг Спінетті. Потім він кивнув високому чоловікові, ніби вони знали одне одного з далекого минулого.

Інстинктивно Карло нахилився і пересунув валізу, яка, здавалося, зацікавила двох незнайомців. Він не міг пояснити їхнього інтересу. Сумка була пошарпана та зношена, і в ній не було нічого цінного, крім одягу Карло та деяких невеликих подарунків, які він віз додому своїй родині.

"Ти теж збираєшся у Трієст?" - нервово спитав він у другого незнайомця.

"Так." Голос був грубий і різкий. Великий чоловік опустився на місце біля першого незнайомця і схрестив руки на грудях. Він сидів мовчки, його очі були прикриті, ніби він задрімав, доки потяг рушив.

Карло ніяково подерся. Він сказав собі, що, мабуть, уявляє загрозу, яку він відчував за їхніми випадковими словами. Обидва чоловіки були одягнені дорожче, ніж він. Їхні обличчя здавалися суворими, але вони не були схожі на злодіїв, які крали у невинних мандрівників.

«Що з тобою, друже мій? Здається, ти трохи нервуєш», - глузливо сказав високий чоловік.

Карло приклав палець до коміра, щоб послабити його. "Мені було цікаво - може

бути ти мене знаєш? "

"Ні, мій друже, я тебе не знаю".

"У мене таке відчуття, що ви дивитеся на мене".

"Я дивлюся на тебе, але не дивлюся", - сказав високий чоловік. Потім він засміявся.

Нервовість Карло швидко змінилася страхом. Сказавши собі, що йому не треба залишатися тут, що він може міняти купе, він нахилився і швидко схопився за свою валізу. Але коли він почав рухатися зі свого місця, високий чоловік навпроти нього вдарив ногою і притис валізу до місця, перегороджуючи шлях Карло ногою.

«Не залишай нас, мій друже. Нам подобається твоє суспільство», - сказав він загрозливим голосом.

Раптом очі масивного чоловіка розплющились. Він уп'явся поглядом у Карло. «Так, сядь. І мовчи, якщо не хочеш, щоб тебе образили».

Карло впав на своє місце. Він тремтів. Він відчув, як щось повзе по його щоці. Він змахнув його рукою, потім зрозумів, що це струмок поту.

"Навіщо ти це робиш? Я ніколи тебе раніше не бачив. Що тобі потрібно від мене?"

«Я сказав тобі мовчати», - прогарчав кремезний чоловік.

Збитий з пантелику і наляканий, Карло залишався на своєму місці, поки поїзд не під'їхав до станції в Трієсті. Він був такий наляканий, що встав лише тоді, коли великий чоловік підвівся і зробив жест. «Ходімо. Ви йдете поперед нас».

Високий чоловік заліз у пальто. Він дістав ніж із коротким широким лезом. «Ми візьмемо твою валізу, друже мій. Поводься пристойно, якщо хочеш жити».

Карло запротестував. «У мене в валізі немає нічого цінного. Звісно, це помилка; ви помилилися".

«У нас є потрібна людина і потрібна валіза». Гострий кінець ножа вколов шию Карло. «Заткнися та йди».

Коли Карло повільно спускався сходами поїзда, весь у поті й тремтячи від страху, йому спало на думку, що, можливо, ці люди вб'ють його, хоч би що він робив. У його голові гриміла паніка. Він вийшов на платформу станції і його очі миттю побачили у натовпі форму поліцейського. Він інстинктивно крикнув: «Будь ласка, допоможіть мені!»

Він побіг до поліцейського, але лезо ножа жорстоко встромилося йому в шию. Він похитнувся, задихаючись. У чому була причина? Навіщо їм була потрібна його валіза? Збитий з пантелику до кінця, він наосліп рвонувся з краю платформи і з криком, який перейшов у передсмертне ридання, звалився вниз на рейки.

Перша глава

На Вашингтон падав м'який дощ. Густий туман висів над містом, мов сіре пальто. Коли я визирнув із вікна свого готельного номера, я міг бачити майже так далеко, як міг покинути Пентагон. Про всяк випадок я спробував розглянути силует радянського посольства на вулиці. Мені було цікаво, чи хтось із його хлопчиків зайнятий вигадуванням проектів, які мені доручили перервати.

Зателефонував телефон, і я швидко підійшов до нього. Я чекав повідомлення від Девіда Хока, людини, яка викликала сигнали для AX, агентства плащів та кинджалів, яке найняло мене. Робота була ризикованою, і іноді годинник був жахливим, але я познайомився з безліччю цікавих людей.

Голос, що пролунав по лінії, належав одному з помічників Хока. «Старий на зборах, і він повідомляє, що буде пов'язаний надовго. Він каже, щоб ви взяли вихідний та поговорили з ним завтра».

"Дякую", - сказав я і, насупившись, повісив трубку. Коли Девіда Хоука пов'язували довгі зустрічі, це означало, що з нашого боку щось пішло не так.

Нетерпіння гризло мене, коли я зняв усе своє обладнання - люгер у наплічній кобурі, стилет у рукаві, невелику газову бомбу, яку я часто носив приклеєною до внутрішньої сторони стегна, - і ввійшов у душ. Іноді моя справа була схожа на військову: поквапся або почекай. Ось уже два дні я був у Вашингтоні, чекаючи наказів, а Хоук все ще не сказав мені, в чому річ. Коли справа дійшла до незбагненності, багато жителів Сходу могли б отримати уроки у худорлявого старого професіонала, який керував операціями AXE.

Хоук викликав мене до столиці з Нью-Делі, де я щойно виконав завдання. Виклик було позначено як «Пріоритет 2», що означало, що термінова справа готова. Тільки інструкції Пріоритету Один могли швидше доставити агента до будинку, а Пріоритет Один був зарезервований для повідомлень, що надсилаються, коли Президент був на гарячій лінії, а Державний секретар гриз нігті до суглобів.