«51-60 Збірник детективів про Ніка Картера»

Шкловский Лев

51-60 Збірник детективів про Ніка Картера

Картер Нік

51-60 Збірник детективів про Ніка Картера

51. Операція Змія http://flibusta.is/b/617189/read

Operation Snake

52. Вбивці Касби http://flibusta.is/b/636902/read

The Casbah Killers

53. Арабська чума http://flibusta.is/b/635853/read

The Arab Plague (Slavemaster)

54. Червоне повстання у обробці

The Red Rebellion

55. Кати http://flibusta.is/b/617188/read

The Executioners

56. Чорна смерть http://flibusta.is/b/612613/read

Black Death

57. Вбивці розуму в обробці

The Mind Killers

58. Годинник смерті в обробці

Time Clock of Death

59. Камбоджа http://flibusta.is/b/608070/read

60. Смертельний штам http://flibusta.is/b/617187/read

The Death Strain

Картер Нік

Операція Змія

Нік Картер

Операція Змія

Присвячується людям секретних служб Сполучених Штатів Америки.

Я подивився вниз і здригнувся, коли авіалайнер низько пролетів над вершиною світу. Гори, величезні, неприступні, лякаючі, фантастичні вершини, прикрашені льодом та снігом. Прямі пласти льоду опускалися в покриті туманом льодовики, і холод досягав мене, проникаючи крізь ілюмінатори літака. Вершина світу була відповідним словом цього місця. На картах це називається Непал, маленьке незалежне королівство, крихітна ізольована монархія, рай для альпіністів, ділянка землі між Тибетом та Індією та великий палець, що застряг у пащі китайського дракона. Я згадав, як Тед Каллендар, агент AX, який провів там кілька років, коли він перебував під британським пануванням, описав Непал: «Місце, де не можна точно сказати. Де ймовірність неймовірна. Це земля, де віра і забобони йдуть пліч-о-пліч. в руці, де ніжність і жорстокість лежать на одному ліжку, де краса та жах живуть як близнюки. Це не місце для західної людини, яка вірить у логіку, розум та ймовірність».

Теда давно не було, але його слова повернулися до мене, коли непальський авіалайнер, старий DC-3, віз мене в Кхумбу, в самому серці Гімалаїв, під носом гори Еверест, що височить, висотою 29000 футів. . За особливою домовленістю авіалайнер мав посадити мене в Намче-Базарі, де була очищена територія для іншого літака, який мав забрати людину, яку я мав побачити, Гаррі Енгслі. Побачивши Енгслі, я покинув би район Кхумбу, хоча мені хотілося покинути це прокляте місце прямо зараз. Навіть стюардеса, добре складена, дружня індійська дівчина в охайній формі, нічого для мене не зробила. Я був злий на те, що був тут, злий на Хоука, злий на весь цей проклятий бізнес. Я був агентом N3, добре, головним оперативником AX з рейтингом Killmaster, і я завжди був на зв'язку, у будь-який час дня та ночі. Це було частиною роботи, і я знав це і жив із цим довгий час, але час від часу я хотів сказати Хоуку, щоб він пішов і штовхнув. Я страшенно відчував це двадцять чотири години тому. Здається, минув місяць.

Чорт забирай, вона була зовсім голою, чекаючи на мене, витягнувши це чудове молочно-біле тіло, закликаючи до мене кожним рухом стегон. Мені знадобилося три кошики фруктів, чотири коробки цукерок та два квитки на ранок популярного шоу. Не для неї, для її матері. Донна була готова і хотіла, коли ми вперше зустрілися на вечірці Джека Данкета, але її мати, вдова дружина Філадельфія Дуайєн з клану Рудрич, спостерігала за своєю дочкою-дебютанткою, як скорпіон дивиться на коника. Ніякий лотаріо з ліги плюща не збирався трахати свою обрану маленьку дочку, принаймні, якби вона могла йому допомогти. Звичайно, стара вдова ніколи не розуміла, що сірі туманні очі Донни одразу сказали мені, і що підтвердили її губи згодом. Після різних вилазок зі старою мені вдалося відвезти її та друга на ранок на пообідній час. Ми з Донною пішли прямо до мене, скинули два мартіні і наш одяг, і я просто дивився на її нетерпляче, напружене тіло, коли в кабінеті задзвонив цей чортовий синій телефон.

"Не відповідай, Нік", - хрипко видихнула вона. Її стегна гойдалися, а руки тяглися до мене. "Я зараз повернуся", - сказав я, сподіваючись, що, можливо, він хоче чогось, що можна відкласти на кілька годин. Виглянувши з вікна авіалайнера на вкриті льодом вершини, я згадав, як холодно мені було, стоячи голим і сперечаючись з Хоуком по телефону.

"Зараз майже три тридцять", - почав він різким і серйозним тоном. "Ви можете легко встигнути на шестигодинний рейс шатла до Вашингтона".

Я відчайдушно шукав, щоб сказати, з якоїсь логічної та розумної причини.

"Я не можу, шеф", - заперечив я. «Неможливо. Я… я фарбую свою кухню. Я в середині цього».

Це була вагома причина, інакше була б для когось ще. Про це свідчило промовисте мовчання на іншому кінці дроту, а потім старий лис відповів сухим отруйним голосом.

"N3, ви можете бути в процесі чогось, але це не домашнє фарбування", - обережно сказав він. «Ходімо, ви можете зробити краще, ніж це».

Я впав, і мені це довелося відіграти. "Це була раптова ідея з мого боку", - швидко сказав я. «Я не можу все вичистити, переодягнутися та сісти на шестигодинний літак. Як щодо першого рейсу завтра вранці?

"Завтра вранці ти поїдеш кудись в інше місце", - твердо сказав він. «Я чекаю на тебе до восьми, я пропоную тобі відразу ж застебнути пензель і рухатися».

Телефон вимкнувся, і я голосно вилаявся. Старий канюк міг читати мене як книгу. Я повернувся до Донни. Вона все ще лежала на ліжку, її спина все ще вигнута, губи відкриті, чекаючи.

«Одягайся», - сказав я. "Я відвезу тебе додому".

Її очі різко розплющилися, і вона подивилася на мене. Хмари промайнули над сірими туманними очима. Вона сіла.

"Ти що, ненормальний?" — спитала вона. "Хто, чорт забирай, це говорив по телефону?"

Твоя матуся», – сердито відповів я, одягаючи штани. Це її струснуло, але лише на мить.

"Моя мати?" – недовірливо повторила вона. «Неможливо. Вона все ще на концерті.

"Добре, значить, це не твоя мати", - сказав я. "Але ти все ще йдеш додому". Донна встала і практично влетіла у свій одяг, її обличчя було щільно стисненим, а губи перетворилися на похмуру злісну лінію. Я не звинувачував її. Вона знала тільки, що я займаюся якоюсь державною роботою, і я не збирався вдаватися до подробиць. Я схопив свою сумку, завжди упаковану і готову до роботи, і висадив Донну в її багатоквартирному будинку на шляху до Міжнародного аеропорту Кеннеді.

"Дякую", - уїдливо сказала вона, виходячи з машини. "Передай від мене привіт своєму психіатру".

Я посміхнувся їй. "Дякую", - сказав я. Не тільки мій гнівний настрій зупинив мене, щоб дати їй її зараз. Навчання, досвід та суворі накази відіграли свою роль у цьому. У цій справі було проклято кілька друзів та майже не було довірених осіб. Вільна губа була вірним білетом до смерті. , і ви ніколи не знали, що де і як дрібні шматочки інформації потрапили в чужі руки. Починаючи роботу, всі були чужими. Вам довелося видалити слово "довіра" зі свого словника. Це стало словом, яке ви використовується лише тоді, коли не було іншого вибору, емоція, якій ви вдавалися лише тоді, коли вона неминуча.

Мої думки різко повернулися, коли я відчув, як авіалайнер почав обережно сідати на пізньому сонці. Я відчував, як злі бічні вітри тягнуть літак, коли вони злітають з гірських вершин. Нашим посадковим майданчиком буде вузька злітно-посадкова смуга, очищена від снігу та льоду. Я відкинувся на спинку крісла, заплющив очі і дозволив своїм думкам знову повернутися, цього разу в Dupont Circle у Вашингтоні, округ Колумбія, до штаб-квартири AX. Я справді дістався восьми, і звичайний склад охоронців провів мене до нічної реєстратури, що розташувалася біля входу в офіс Хоку.

"Містер Картер", - посміхнулася вона, дивлячись на мене широко розплющеними очима. Моя папка вже лежала в неї на столі і, мабуть, читала її. У ньому було багато захоплюючої інформації, не тільки про мою минулу роботу, а й про інші мої якості, такі як перемога на національному чемпіонаті в вітрильних яхтах зіркового класу, ліцензія на керування автомобілями Формули I та володіння чорним поясом з карате. Вона, у свою чергу, була симпатичною круглою білявкою. Для людини, яка завжди так хмурилася щодо мого суспільного життя, старий, здавалося, завжди купував собі смачний посуд за зовнішнім столом. Я зробив уявну замітку, щоб якось спитати його про це.

«Радій, що ти зробив це, N3», - сказав він, коли я увійшов до його офісу. Його сталево-блакитні очі казали мені, що він страшенно добре чекав, що в мене вийде. Його запасна рамка з Нової Англії піднялася і підійшла до кінопроектора, що дивився на білий екран у центрі кімнати.

"Фільми?" – прокоментував я. «Який несподіваний сюрприз. Сподіваюся, щось авангардне, іноземне та сексуальне».

"Краще, ніж це", - пробурчав він. "Прихована камера. Короткий погляд на лаштунки таємничого королівства Непал, люб'язно наданий британською розвідкою».

Мої думки картотеки миттєво звернулися до проіндексованої сторінки Непалу. Це було частиною нашого навчання, щоб розробити таку думку для зберігання документів, заповнену різними фрагментами інформації. Я бачив смугу землі приблизно 500 на 100 миль, землю, де дороги вважалися розкішшю, буферна держава між Китаєм та контрольованим Китаєм Тибетом та Індією. Хоук вимкнув світло, увімкнув проектор, і мій розум відключився.