«41-50 Кіллмайстер Збірка детективів про Ніка Картера»

Шкловский Лев

41-50 Кіллмайстер Збірка детективів про Ніка Картера

Картер Нік

41-50 Кіллмайстер Збірка детективів про Ніка Картера

41. Червоні промені http://flibusta.is/b/680600/read

The Red Rays

42. Пекін і тюльпанова справа http://flibusta.is/b/607256/read

Peking & The Tulip Affair

43. Амазонка http://flibusta.is/b/250268/read

The Amazon

44. Морська пастка http://flibusta.is/b/250882/read

45. Берлін http://flibusta.is/b/617192/read

46. Людська бомба http://flibusta.is/b/675725/read

уповільненої дії

Human Time Bomb

47 Вбивство кобри http://flibusta.is/b/635287/read

The Cobra Kill

48 Жива смерть http://flibusta.is/b/617191/read

Living Death

49. Операція Че Гевара http://flibusta.is/b/617190/read

Operation Che Guevara

50. Формула судного дня http://flibusta.is/b/634520/read

The Doomsday Formula

Нік Картер

Червоні промені

перевів Лев Шкловський на згадку про загиблого сина Антона

Оригінальна назва: The Red Rays

Мені наснилася перша людина, яку я вбив. Його звали Серж і ще якось, і це сталося на провулку в Стамбулі. Я вбив його ножем – у мене тоді не було стилету – та й ножем я володів тоді не дуже добре. Це перетворилося на жах.

Я мрію у квітах; факт, з якого Др. Доріан Сакс, психіатр АХ, думає, що я можу зробити всі висновки, але для мене це означає не більше, ніж кров на моїх руках червоніша і ліпша.

Сон продовжував повертатися, ніби я знову і знову читав ту саму книгу; і в той момент, того ранку в Бейруті, в готелі з повітряним охолодженням «Фінікія», мені не хотілося знову читати цю книгу. Кезія Ньюманн, яка думала, що я вважав її за ізраїльського агента, спала на спині. Кезії було під тридцять, вона все ще була дуже приваблива, і, дивлячись на неї, я запитував, скільки їй залишилося жити. Я не думаю, що надто довго.

Кезія працювала на Шин Бет, це правда, але вона також працювала на КДБ, чи, можливо, для ГРУ. У будь-якому випадку це не мало значення. В АХ про її подвійну роль знали досить давно; Гадаю, що це Хоук повідомив Шин Бет. Ізраїльтяни тримали її на прив'язі та дали їй ще трохи часу. Коли я дивився на неї, коли вона мирно спала, а її величезні груди регулярно здіймалися і опускалися в такт її подиху, я знав, що дивлюся на жінку, яка насправді вже мертва. Дуже шкода, бо Кезія була вродливою дівчиною, яка спала з чоловіками, бо їй це подобалося. Не лише для її роботи. Я не дуже думаю – у моїй професії це погана якість – і ніхто ніколи не називав мене інтелектуалом. Але раптом я відчув спонукання розбудити дівчину і сказати їй, що її прикриття розкрите, щоб дати їй шанс видертися. Але я, звичайно, заздалегідь знав, що не робитиму цього. Це було б надто складно. Їй не було де сховатися. Російським від неї ніякої користі не буде, а Шин Бет принаймні до неї дістанеться. Якби вона спробувала втекти, вона могла б наразити на небезпеку і багатьох інших людей. Мене у тому числі.

Крім того, я не мав до неї жодного відношення. Девід Хоук, мій начальник, який іноді буває не таким поблажливим, почервонів би, якби дізнався, що я зараз із нею. Але те, чого Хоук не знав, не могло завдати йому занепокоєння. І якщо я час від часу виходжу за межі — а я іноді це роблю — то принаймні знаю, які наслідки. ..і як їх уникнути.

Я прибув до Сирії кілька днів тому. Брудний, подряпаний, поїхав на завдання до Дамаску. Звірившись із Вашингтоном, освіжившись і зібравши трохи грошей, я зняв номер у готелі «Фінікія». Того вечора я пішов у казино неподалік міста, витратив кілька ліванських фунтів і зустрів Кезію Ньюманн. Вона була дуже засмучена — ще одна причина, через яку вона довго не протрималася, — і ми повернулися до готелю. Після першого оргазму вона повідомила мені, що працює агентом на Ізраїль. Бог знає, чому вона мені це розповіла! Може, просто тому, що їй набридло, може, щоб справити враження, а може тому, що їй було вже начхати.

Я мандрував під ім'ям Сайлас Лепем, торговець тютюном з Нового Орлеана. Я сам організував це прикриття, і тепер, дивлячись на Кезію згори, я згадав, що Хоук бурчав на те, що в деяких агентів фантазія вища, ніж їм потрібно.

Так чи інакше, Кезія щось помітила в Сайласі Лепемі, торговця тютюновими виробами та товариським п'яницям, і ми проводили більшу частину часу в готельному номері, а точніше в ліжку.

Я насолоджувався собою. Коли я виконаю завдання і виявляюсь ще живим, я вважаю себе вправі пити й тілесно грішити. Іноді я дотримуюся однієї жінки, іноді мені потрібно більше, але, принаймні, я віддаюсь всяким надмірностям близько тижня. Якщо після цього залишиться час, я проведу тиждень на фермі в Індіані. Там я відпочиваю, читаю та готуюся фізично та морально до наступного завдання.

На столі стояла напівпорожня пляшка арака. Я зробив ковток, закурив сигарету і знову глянув на сплячу дівчину. Я задумався. Сплячі люди страшенно вразливі. Це було лише символічно, що я думав убити її на той час. Звичайно, в мені є щось садистське, інакше я б, мабуть, не вибрав цієї професії. Я покурив і випив арак - не один з моїх улюблених напоїв, але їй він явно сподобався - подивився на неї і відчув, що мені хочеться добре її трахнути. Вона прокидалася, і я був з нею одним цілим. Один із нею та її долею.

Але після цього наші шляхи знову розійдуться, і її смерть не буде моєю. Я думаю, я б спробував врятувати її в той час, якби я міг. Але це було неможливо. Я не міг допомогти Кезі Ньюман. Ніхто не міг їй допомогти.

Обережно ковзнувши під простирадла, щоб не розбудити її, я подивився на годинник на комоді, щоб дізнатися, котра година. Було без чверті п'ять.

Кеція прокинулася. - Боже мій, - сказала вона. 'Ісусе! Що ти робиш зі мною?

Я відповів: "Всьому свій час". Заткнися.

Вона мене навіть не чула. - Так, - сказала вона. 'Ах да. Та-а-а! Вона вкусила мене за плече. Жорстка. "Ви повинні зупинитися зараз", поскаржилася вона. «Чесно кажучи, я більше не можу! Ви маніяк. Ти вбиваєш мене. Зупини це. Припини, кажу тобі!

Коли я зустрів її в казино, я помітив, що вона говорить про те, що можна назвати псевдокультурною англійською мовою. Вона народилася в Брукліні, у Флетбуші поблизу Гранд Армі Плаза, і не переїхала до Ізраїлю, поки їй не виповнилося 15 років. Але в ліжку я помітив акцент.

Коли я не зупинився, вона почала плакати, майже істерично, бо вона лежала мертва нерухомо й тверда, як дошка піді мною. Її очі повернулися вгору. Я продовжив.

Після цього ніхто з нас не міг рухатись. Я поринув з головою в роботу з соковитими цицьками Кезі і почав звичайну боротьбу з млявістю та жалем, з цим спокійним почуттям безпорадності. Почуття, яке робить людину слабкою і змушує її задуматися, чи є щось гідне життя у цьому світі. Сумніваюсь, що у жінок теж. Я ніколи не міг це зрозуміти.

Кезія провела пальцями по моєму волоссю і сказала: «Чесно кажучи, ти чудовисько. Монстр!

Тепер її акцент був суто флатбуським. Вона продовжила: «У мене ніколи не було нічого подібного до тебе за все моє життя! Ісусе!'

Я смиренно зізнався, що був непоганий.

Кеція дивилася на мене примруженими очима. 'Непоганий? Боже, ти неймовірний, чуваку! Щиро кажучи, я впевнена, що вам доведеться відганяти їх від себе силою.

Поступово я прийшов до тями. Я подумав про люгер і стилет на подвійному дні валізи, і мені спало на думку, що я ще не почистив люгер. Недбало з мого боку. Я повинен був зробити це негайно, як тільки звільнився від цієї приємної павутини плоті, в яку я дозволив заплутатися, але яка тепер починала мені трохи набридати.

Я чекав на телефон. Нічого такого. Стукання у двері. Ще немає. Але я все ще мав це передчуття. Я знав .

Нарешті, коли я зібрав стільки сил, щоб витягти себе з ліжка, Кезія схопила мене і поцілувала. Вона стиснула мою гордість. — Ти маєш добре дбати про нього. Я покохала його. Я б не хотіла, щоб із ним щось трапилося».

- Мені теж, - відповів я, прямуючи у ванну. Коли я мився, у двері постукали. Кезія знову заснула, і я намагався її не розбудити. У моїй професії не прийнято просто широко відчиняти перед усіма двері і зустрічати людей з розкритими обіймами. Я прошепотів: Хто?

"Телеграма для місти Сайласа Лепхема". То була англійська мова з явним ліванським акцентом.

Я відчинив двері. 'Це я.'

Я простягнув хлопчикові кілька монет і взяв запечатаний конверт. Це мало виходити від Хоука. Він і Делла Стоукс - особистий секретар - єдині, хто міг знати, де я і хто я насправді.

Хлопчик не зник одразу. Він здався мені досить зухвалим і дивився повз мене в кімнату з якоюсь напіврозумною усмішкою. У Леванті вони дозрівали досить рано, і я підозрював, що дитина витріщається на сплячу Кезію. У нього будуть брудні думки та підліткові фантазії. Я не хотів бути винним у підбурюванні неповнолітньої дитини і, щоб завадити їй піти на самостійну роботу в одній із підвальних кімнат, трохи підштовхнув її.

— Добре, хлопче, дякую. Прощай.

Він затримався на деякий час і продовжував дивитися повз мене до кімнати, і тепер я побачив, що він дивиться не на ліжко, а на телевізор.

— Твій телевізор теж вийшов із ладу, місте?

Я, мабуть, виглядав таким же приголомшеним, як і відчував, коли він продовжив: «Усі телевізори в усьому світі облажалися, містечка. Ви не знали?

Я знизав плечима і рішуче відштовхнув його. 'Я нічого не знаю. Аджу.

Він пішов. Я зачинив двері і відніс телеграму у ванну, по дорозі гадаючи, про що говорила дитина. Всі телевізори до дідька?