«У цьому химерному світі»

У цьому химерному світі

Що не кажіть, а конторська служба — справа малоприємна й до біса одноманітна. І нічого особливого не вигадаєш, щоб одноманітність ту подолати. Дехто, щоправда, пробує зарадити лихові, заглиблюючись у розв’язання кросвордів, вивчення турнірних таблиць, філателію. Шукають розради у пустопорожніх балачках, пересудах, телефонних розмовах. Мене все це ніколи не приваблювало. Якщо ти порядна людина, то на будь-якому місці маєш робити свою справу сумлінно, не відволікаючись на всілякі дурниці.

У боротьбі з одноманітністю конторського побуту я маю свою методу. Головне — вміння зосередитися і, звичайно, добре розвинена уява. Виглядає це приблизно так.

Працюю, скажімо, я над складанням якогось малоцікавого, але потрібного керівництву документа. Довкола гомонять співробітники. Щоб виконати завдання вчасно, відключаюся від того гомону. Залишаю в свідомості лише оте невиразне, заколисуюче мурмотіння. Намагаюсь порівняти його з чимось. Ну, хоча б з плюскотом хвиль, шарудінням листя в осінньому лісі, шамотінням дощових крапель.

Увімкнувши звук, вмикаю зображення. В уяві зринають картини, одна привабливіша за іншу. Морське узбережжя десь у районі Гагри. Тендітні берізки, що оточили привітну лісову галявину. Затишна кав’ярня в міському парку.

Коли звук і зображення співпадають, я непомітно разом із своїм робочим столом опиняюся в тій точці, де вони перехрещуються. Зникають конторські стіни, набридлі за багато років обличчя співробітників. Залишаюся наодинці з природою і паперами. Милуючись красою пейзажів, працюю, виконую термінові й не дуже термінові завдання. Виконавши їх, так само непомітно вимикаю уяву й повертаюся назад у контору.

Спочатку ці свої мандрівки я сприймав без належної серйозності. Відносив їх на рахунок добре розвинутої уяви і вміння відключитися від конторського гармидеру.

Так тривало, доки одного разу я не наважився одірватися від столу. На хвильку, на якусь мить. Робота була не спішною, а травичка на галявині, величезні сосни виглядали мов справжні. Вони кликали до себе, спокушаючи на порушення службової дисципліни.

Я сподівався, що, тільки-но залишу своє робоче місце, все зникне, розвіється, розсиплеться. А воно не зникало.