«У сутінках»

У сутінках

— Із старими я вже домовився. Уявляєш — двокімнатне кооперативне кубельце! Вони огинатися почали: «Може, досить з вас і однокімнатного кубельця?» Тут я їх і притиснув, настрахав як слід. «Та ви що! — гукаю, щоб аж сусіди почули. — Хочете, щоб моя молодість зів’яла через якихось поганих кілька тисяч?! Мені життєвий простір потрібний для щасливого подружнього життя. У мене, може, запити великі. Щоб завтра мені дві кімнати було, а то на село поїду працювати. Всім розкажу, як ви мені вільний диплом без відзнаки влаштували, щоб у місті залишити. Батька рідного не пожалію, а тим паче хапугу й пройдисвіта дядька Харлампія!» Одним словом, моя люба, ти знаєш, як у подібних обставинах поводиться твій наречений. Мати поплакала, батько ковтнув таблетку валідолу і… погодилися. На всі мої умови пристали: двокімнатний кооператив, імпортний меблевий гарнітур, дві туристські путівки за кордон, оці «Жигулі» на моє ім’я і щомісяця сто карбованців на дрібні витрати. Заживемо як люди!

З тими словами я повертаюсь до моєї нареченої. Вона, здається, й не слухає. Дивиться поперед себе на дорогу, яку вже оповили вечірні сутінки.

А може, її заколисав стрімкий біг «Жигулів», тих самих, що їх завтра, найпізніше післязавтра, буде записано на моє ім’я.

Либонь, що післязавтра, бо завтра наше весілля. Клопотів вистачить і без «Жигулів». Напевне, вона уявляє зараз завтрашній весільний бенкет в окремому залі найкращого в місті ресторану «Маяк». Ці уявлення кого хочеш заколишуть! Триста чоловік сяде за весільний стіл. Втремо носа й Едику Стебуну, і навіть самому Бобові Стрибаленку. Хай казяться від заздрощів! Чи могла вона, скромна дівчина з малоінтелігентної родини, мріяти про те, що сам Боб Стрибаленко казитиметься на її весіллі?

— Ні, що не кажи, — веду я своєї, — а весілля в нас буде вищого ґатунку. І врахуй, твоїм батькам воно не коштуватиме й шеляга. Сукню ми тобі придбали, і туфельки, і обручки з діамантом. Ти могла коли-небудь мріяти про такі речі? А це ж тільки початок. Та я… та ми для тебе все, що треба! Хай люди бачать, яка в Жоржа Пилипенка дружина. Квартира, машина, дружина — і все вищого класу, за останніми зразками!

Вона мовчить, не озивається, не дивиться на мене.