«Спляча красуня»

Спляча красуня

Жоден телефон контори «Ремпостач» не відповідав.

— Позасинали вони там усі, чи що? — висловив припущення товариш Безребренко — начальник управління, якому той «Ремпостач» підпорядкований, і наказав з’ясувати причину дивного явища.

Звернулися з претензіями до телефонної станції. Її працівники довго щось перевіряли, а потім відкинули претензії як безпідставні.

— Телефони у вашому «Ремпостачі» справні, — сказали зв’язківці. — А чому до них ніхто не підходить, то вже ваш клопіт. Може, там п’ятихвилинка позачергова. Або колективний виїзд на природу. Таке буває.

Припущення телефоністів не викликали заперечень, тому вирішили перечекати годину-другу, поки п’ятихвилинка закінчиться.

Однак і через три години нічого не змінилося. «Ремпостач» мовчав, наче його вже підпорядкували іншому управлінню або ліквідували під час чергової, непередбаченої реорганізації.

Тоді й вирішено було на короткій оперативній нараді надіслати до «Ремпостачу» гінця. «Для ознайомлення на місці з окремими питаннями зв’язку», — коротко визначив мету поїздки товариш Безребренко.

Довше обговорювали кандидатуру повноважного посланця і деякі проблеми, пов’язані з його делікатною місією.

Міг, звичайно, поїхати на службовій машині котрийсь із заступників товариша Безребренка чи хтось із начальників відділів. Але це одразу надавало поїздці небажаної масштабності.

«Приїдемо, — гули учасники наради, — а там люди лекцію про любов і дружбу слухають. Чи розігрують у лотерею єдиний комплект дефіцитного передплатного видання. Як ми виглядатимемо? Несолідно виглядатимемо».

Це й вирішило долю молодшого контролера Анатолія Зозуляка. Його службовий рівень для виконання делікатної місії всім видався найбільш прийнятним. З одного боку, Зозуляк контролер. Кому ж, як не йому, годиться перевіряти стан справ на місцях. А з другого боку, Анатолій контролер молодший. Отже, ніяких тобі масштабів його перевірка не має. Та й живої ваги в тому молодшому контролері — п’ятдесят п’ять кілограмів. Якщо в «Ремпостачі» усе гаразд — лекція чи лотерея, то Анатолія можуть і зовсім не помітити.

Так Зозуляк опинився на вулиці, під вікнами рідного управління, з досить непевним уявленням про мету свого відрядження. «Паняй до „Ремпостачу“, — напутив його товариш Безребренко, — подивись, що там і до чого».