«Диво-капелюх»

Якось весняного ранку годині о четвертій долиною Мумі пролетіла перша зозуля. Вона всілася на блакитний дах будиночка Мумі й прокувала вісім разів — звичайно, трохи хрипко, бо була ще дуже рання весна.

Тоді полетіла собі далі.

Мумі-троль прокинувся, довго дивився в стелю і все не міг збагнути, де він. Він проспав сто ночей і сто днів, навколо нього ще ширяли сни й намагалися знову його приспати.

Та коли Мумі-троль засовався, щоб зручніше вмоститись, то побачив таке, що з нього відразу злетів сон: ліжко Мумрика-Нюхайлика було порожнє.

Мумі-троль підвівся й сів.

— Атож, капелюха Мумрика-Нюхайлика також немає. Ото лиха година! — сказав він.

Він подибав до прочиненого вікна й визирнув надвір. Ага, Мумрик-Нюхайлик зліз мотузяною драбиною. Мумі-троль зіп’явся на підвіконня і, обережно перебираючи своїми коротенькими лапами, спустився вниз. На мокрій землі чітко видніли сліди Мумрика-Нюхайлика. Вони кривуляли врізнобіч, і йти ними було важко. Часом сліди схрещувалися, а часом Мумрик-Нюхайлик робив довгий стрибок. «Це з радощів, — подумав Мумі-троль. — Ось тут він перевернувся, — видно, як на долоні».

Раптом Мумі-троль задер носа й почав прислухатися: десь далеко Мумрик-Нюхайлик грав на губній гармонії найвеселішу свою пісеньку: «Гей, тваринки, начіпляймо банти на хвости!» Мумі-троль помчав просто на музику.

Він знайшов Мумрика-Нюхайлика біля річки: той сидів на поруччі містка, насунувши свій старий капелюх на самі вуха, і вимахував ногами над водою.

— Привіт! — гукнув йому Мумі-троль і сів поряд.

— Привіт! — відповів Мумрик-Нюхайлик, граючи далі.

Сонце ледь виглянуло з-за лісу і світило їм просто в обличчя. Вони мружилися від його яскравого проміння і вимахували ногами над блискотливою швидкою течією, безтурботні й веселі.

Цією річкою вони часто, напнувши вітрило, вирушали шукати цікавих пригод. І з кожної подорожі привозили додому, в долину Мумі, нових друзів. Тато й мама Мумі-троля ставилися до всіх тих знайомств цілком спокійно, вони тільки ставили нові ліжка й доточували обідній стіл. Отож будиночок Мумі був повний-повнісінький мешканців, де всі робили те, що їм подобалося, і рідко думали про завтрашній день. Звичайно, там часом траплялися дивовижні, навіть жахливі події, зате ніхто не встигав знудитися (а це ж бо величезна вигода).