«Чаклунка з останньої парти»

Охочі подивитися на коронацію штовхалися на площі із самого ранку. Серед зівак снували торговці солодощами й горіхами. Водоноси голосно пропонували питво, а кишенькові злодії під сурдинку потрошили гаманці доброчесних громадян. Діти носилися навколо дорослих, а ті, кому пощастило, гордо здіймалися над головами, сидячи на плечах у батьків.

Чекання затягувалося. Напруга зростала. Нарешті з'явилася карета, запряжена четвериком білих коней. Її супроводжували кінні лицарі. Їхні обладунки були начищені до дзеркального блиску. Площею прокотився гомін. Оркестр гримнув урочистий марш.

На килимову доріжку зійшов принц. Його відразу оточили поважні сановні особи та чужоземні посли. Намагаючись бути величнішим, спадкоємець престолу набрав поважного вигляду, випнув немічні груди і витягнув шию, від чого став схожий на молодого, задерикуватого півника в оточенні пихатих індиків. Придворні по черзі висловили принцові свою повагу, і півник попрямував по килимовій доріжці до спорудженої біля пам'ятника трибуни, щоб виголосити тронну промову.

Грім ударив серед ясного неба. Прямо біля легендарної брили, з якої стриміло руків'я кам'яного меча, раптом де не взялися руда дівчинка і сухорлява старенька. Вони стояли на килимовій доріжці, ніби та була постелена на їхню честь. Обидві були вдягнені так дивно, що всі аж отетеріли. Особливо безсоромне вбрання було на дівчинці: вузькі штани і куца курточка неприродно-рожевого кольору, що не прикривала пупка. Але головне — в руках старенька тримала незрозумілий предмет, що безперечно нагадував грізну зброю.

Принц зацьковано повів очима, зібрав усю свою мужність, якої було негусто, і голосом, схожим на писк придушеного курчати, верескнув: «Варта!»

Втікачки опинилися в пастці. Августину охопила хвилинна слабкість. Газонокосарка випала в неї з рук.

Побачивши, що стара випустила невідому зброю, Горк, як справжній лицар, отямився першим. Він нагнувся і щосили смиконув килимову доріжку з-під ніг чарівниці. Августина похитнулася і почала падати. Щоб утриматися на ногах, вона схопилася за кам'яне руків'я. Раптом їй здалося, що меч ворухнувся в гранітній брилі. Августина потягнула клинок, і, на подив усіх, той несподівано легко вийшов з каменя, засяявши в сонячних променях.

Натовп колихнувся, площею прокотився гомін. Вернисвіт важко здивувати, але такого дива ніхто не сподівався.