«Чаклунка з останньої парти»

Тамара Крюкова

Чаклунка з останньої парти

Частина перша

Школа спорожніла. Уроки давно закінчилися. Діти розійшлися по домівках і встигли усмак пообідати, але доля далеко не всіх тішила ситим життям і пообіднім перепочинком. Один великомученик висів на турніку в спортзалі. Вася Єрмолаєв, учень шостого класу, робив воістину титанічні зусилля, силкуючись підтягнутися. Він напружував руки, дриґав ногами і навіть вигинався, як вуж, тільки б якнайвище підняти місце, яке в народі ніжно називають п'ятою точкою. Одначе завдання, поставлене перед ним, вимагало надлюдських можливостей. Пальці страждальця розтиснулися, і він стрибнув на підлогу.

— Більше не можу, — видихнув він.

— Дев'ять разів з п'яти спроб. Силач, що й казати, — насмішкувато мовив фізрук і скомандував: — По периметру залу бігом — марш! Поки бігатимеш, відпочинеш, а потім знову на перекладину.

Вася, похнюпивши голову, підтюпцем побіг по колу.

— Веселіше! Що ти плентаєшся, як тарган після дихлофосу? Коліна вище. У тебе ноги чи макаронини? — смачно коментував фізрук.

— Василю Васильовичу, у мене вже сил немає,— почав проситися Вася.

— Ти мені на жалість не дави. Я — залізобетон, зрозумів?

Це була суща правда. Після перших трьох пробіжок Вася ще сподівався, що в учителя фізкультури прокинеться гуманне ставлення до людей, але з кожним новим підходом до перекладини він усе більше переконувався, що на помилування розраховувати не доводиться.

Після двох кіл активного відпочинку Вася доплівся до перекладини і, на подив собі, підтягнувся ще раз. Десятка! Все його єство сповнила радість. Він з почуттям виконаного обов'язку стрибнув з турніка і заявив:

— Усе! Десять разів.

— А хто тобі сказав, що десяти разів вистачить? — поцікавився фізрук.

— Як хто? Адже це норматив, — нагадав Вася.

— Тут я встановлюю нормативи, ясно? Поки не підтягнешся, скільки треба, не підеш.

— Що ж мені, ночувати тут? — буркнув Вася.

— Балачки! Давай до діла. Що вибираєш спочатку: біг чи підтягування?

Вася підійшов до ненависної перекладини, поглянув на неї знизу вгору і приречено запитав:

— А скільки ще треба?

Фізрук зміряв його оцінюючим поглядом і із садистською насолодою промовив: