«Ганнуся»

А тобі й самому цього хочеться. Проте коли ти скажеш: «З радістю!» — вважай, що ніхто тебе працьовитим уже не назве.

Тож аби цього не трапилося, треба відповідати приблизно так:

— Звісно, я не проти… — і в задумі чухаєш потилицю. — Але розумієш — у мене зараз дуже термінова робота… — Тоді ще раз чухаєш потилицю і вже по тому відчайдушно змахуєш рукою: — Та заради тебе…

Після цього гуляй собі скільки завгодно. І ніхто тебе навіть не запідозрить у неробстві. Навпаки, декому ще й соромно стане за те, що відволікає від роботи таку заклопотану людину.

Цих хитрощів я навчився кілька років тому. А тепер вже й самому інколи здається, ніби я дуже працьовита людина. Найпрацьовитіша за всіх. От тільки друзі інколи заважають працювати…

Щодня, одразу ж після сніданку, я оголошую моїм домашнім:

— Будь ласка, не заважайте працювати.

І зачиняюся в своїй кімнаті.

Домашні починають ходити навшпиньках. Вони ж бо знають, що я працюю лише тоді, коли навколо тихо.

А я тим часом всідаюся за стіл і заходжуюся думати. Але, як правило, спочатку на думку нічого цікавого не спадає.

Тоді я всідаюся на підвіконні і дивлюся у двір: може там побачу щось варте моєї уваги?

Але у дворі зазвичай немає нічого цікавого. Ну, мами та бабусі прогулюють у візочках немовлят. Заслонившись від сонця газетами, куняють на лавках дідусі. Інколи зчинять сварку горобці… Та ще майже щодня, як оце зараз, під самісіньким моїм вікном хлопчаки ганяють футбольного м’яча.

Я, звісно, не проти футболу (сам колись грав у нього), але ж вони галасують так, що аж у вухах лящить!

Проте я все одно перекрикую їх:

— А чого це ви тут горланите? От я вас!..

Хлопчаки хапають футбольного м’яча і тікають, щоб через якусь хвилину прицілюватися в шибки на іншому кінці двору.

Та вони ще й не на таке здатні, ці хлопчаки. Я їх добре знаю, бо в декого з моїх друзів є свої діти.

Інколи дивом дивуєшся з того, що вони можуть встругнути. Один малюк, коли я приходжу в гості до його батьків, завжди запитує одне і те ж:

— А який ти мені подарунок приніс? Ніякого? Тоді я зараз заплачу…

І так вже голосить, так уже виводить, що йому можуть позаздрити в найгорлаті- ших дитячих яслах.

Тож тепер я до цього дому без подарунків не приходжу.