«Ганнуся»

Усе ж найбільше мені запам’ятався інший хлопчисько.

Якось ми, дорослі, зібралися на квартирі наших добрих і гостинних приятелів. Сидимо собі, п’ємо чай з вишневим варенням, балакаємо про всілякі цікаві речі. Власне, не так балакаємо, як приглядаємося до того, що робиться під столом.

А там господареве дитя рачкує собі та ще й гарчить час від часу. Вдає, що він — злий-презлий вовчисько.

Та коли б тільки це, ми ще якось стерпіли б! Але ж ні, те дитятко і штани наші зубами шарпає. А в мого сусіди навіть ногу куснув разом з холошею.

Набридло зрештою це батькам, взяли вони та й виставили того «вовка» за двері.

Хай-но постоїть там і подумає, як слід поводитися при гостях.

Зітхнули ми з полегшенням і розмовляємо далі. Аж чуємо — за дверима хтось подає голосок. Жалібний такий і тоненький, немов у кошеняти, що загубило маму:

- І ніхто мене не люби-и-ть… Ніхто мене не пожалі-іє… А я ж такий маленький, такий нещасний, що ні в казці сказати, ні пером описати…

Ну хто ж після таких слів залишиться спокійним? Кинулися ми гуртом до нього, заходилися жаліти його та пестити, цукерок напхали повні кишені.

А дитятко те навіть не подякувало. Воно знову шмигнуло під стіл і взялося за своє.

Гадаю, що й хлопчаки, які з галасом ганяють м’яча під моїми вікнами, теж не набагато кращі. І тому, хоча я маю силу-силенну приятелів, дітей серед них майже немає.

Отож наводжу я у дворі порядок і знову всідаюся до столу. Але й тепер робота моя не посувається ні на крок. Доводиться брати олівця та папір і перебиратися думати на канапу. Інколи щось та придумується, а інколи і сам не завважу, як склепляться повіки…

Так я працюю доти, доки хтось із домашніх не постукає обережно у двері і не повідомить, що вже пора обідати.

Одного разу, коли робота мені не йшла і я не на жарт замислився, в квартирі щось гучно задзвеніло.

З несподіванки я ледь не звалився з канапи. А потім обурився: кому це заманулося відривати мене від улюбленої роботи?

Повертаюся на бік, дивлюся на годинника — мовчить. Вже другий місяць мовчить. З того дня, коли я вирішив самотужки відремонтувати його.

Прислухаюся до дзвінка, що біля вхідних дверей, — теж ні звуку.

А більше, здається, у квартирі нічого не може дзвонити.