«Танок чугайстра»

— Але ж вона врятувала Петра й Олесю, — мовила я.

— Та ні, це ви врятували. А ваші добрі, чуйні серця і віра в себе допомогли.

Я востаннє глянула на чарівну квітку папороті й кинула її на землю. Щойно диво-цвіт торкнувся трави, як забарвив казковими тінями світанкові роси і розтав, неначе бузкова хмаринка.

Ми йшли додому стомлені й щасливі.

— Дідусю, — перед самим нашим подвір’ям спитав у мольфара Васько, — а як же це? Ви казали, що отой Ваш чарівничий Закон не дозволяє допомагати нам або чугайстрові, а самі?..

— Ну… — хитро усміхнувся старий.

— А, — просяяв малий, — усе ясно: Ви просто знайшли в паркані ще одну штахетину..

— Еге ж. — Старий скуйовдив Васькового чуба. — Якось так, зовсім випадково.

І ми весело засміялися.

— Увага! — голос дикторки звучав дзвінко й урочисто. — Зустрічайте! Наступний учасник — Василько Круть із композицією «Танок чугайстра!»

Загули трембіти, вдарили барабани й бубни — і на сцені з’явився той, заради кого з далеких Карпат аж у столицю приїхали мої друзі: Іванко, Петро та Олеся. На сцену вийшов мій братик Васько. Він закрутився в шаленому танці, його ноги рухалися так шпарко, що очам годі було й устигнути за ними. Ні, правду кажуть: люди так не танцюють.

— Браво! — залунало з перших рядів. Це мама з татом.

— Браво! — підхопив ще хтось у залі.

— Оце шпарить! — почулося позаду. — Молодець!

— Еге ж, молодець, — втішено мовила бабуся Марія. — Це ж мій онучок дорогий. А що, квіточко, — спитала відтак у мене, — переможцеві правда дістанеться подорож до Індії?

— Правда, бабусю, — відповіла я. — Аби тільки Васько виграв.

— Виграє, — впевнено махнула рукою бабуся. — Ото вже на слонах накатається…