«Танок чугайстра»

— Мене б не затанцював! — гордо кидає Васько. — Мене навіть слон не затанцює.

Він дуже впевнено це каже, бо вже два роки займається степом. Степ — це танець такий, у якому черевиками зі спеціальними металевими підківками різні ритми вистукують. Васько вже добряче ногами перебирає, восени навіть на першості України зі степу змагатися буде. Тому я вірю, що мого семилітнього братика Васька ніякий чугайстр і навіть ніякий слон не затанцює. Чи слон усе-таки зможе? Та ні, де там йому…

Наступного дня погода врешті втихомирилась і світило сонечко. Ми ще й не доснідали, а Іванко вже нетерпляче чекав нас під вікном. У хату, як тільки бабуся не запрошувала, зайти стидався.

— Нарешті! Скільки ви можете їсти?! — вигукнув він, коли ми вийшли надвір.

Іванко — сусідський хлопчик, йому дванадцять років, і він, так само, як і я, закінчив шостий клас. Іванко — відчайдух і халамидник. Рідко коли минає хоч день, щоби він чого-небудь не утнув: то посіче лозиною кабачкове листя на чиємусь городі, то закидає яйцями сусідську хату, то потолочить городину чи наробить лабіринтів у кукурудзі, граючись у щезника, а то й узагалі гайне в ліс на цілий день. І, коли вже в сутінках родичі б’ють на сполох, що пропала дитина, Іванко, наче так і треба, з’являється з веретою грибів чи купою ожини, назбираної в зав’язані вузлами рукави своєї сорочки. І чому дорослі не розуміють, що це ж так цікаво і весело?!

Це для дорослих Іванко — халамидник і розбишака, а для мене — найкращий у селі друг. Він мене навіть свистіти в чотири пальці навчив! Тепер ми з татком не беремо ніяких дудок, коли йдемо на стадіон уболівати за «Динамо». Здалися нам дудки, коли я так свищу.

Та найголовніше — Іванко не гне кирпу переді мною, хоч я й дівчинка. Спробуйте знайти хлопця, який отак просто, на рівних дружитиме з дівчинкою, замість плюватися їй у волосся пшоном через трубочку для коктейлів чи, скажімо, обзивати Лількою-цибулькою. А Іванко ще й як дружить. Ми з ним — отакі друзі! Кілька років тому він улітку навіть у нас дома, у Києві, гостював.

— Годі напихатися чим попало, — ніби знічев’я кинув Іванко. — Сьогодні я поведу тебе, Лілько, на смачний десерт.

— Як це — поведеш? — не зрозуміла я. — Куди це — поведеш?

— Як це — її? А мене? — обурився Васько.