«Джмеленя та Рожко з Чивчинського лісу»

Речей стало значно менше, але тато мигцем усе виправив, поклавши на загальну купу чохол зі спінінгами й десяток п’ятилітрових пляшок для води.

Спінінги урочисто занесли назад у комірчину, а пляшки залишили — в них наберуть знамениту мінеральну воду, що тече просто з гір. Колись по неї аж із Парижу приїжджали!

Коли переполовинені речі спокійно вляглися у вітальні, Дзвінка згадала про свого найкращого друга.

— Мамо, тато, я побіжу попрощатися з Дмитриком!

Вона кинулася до дверей, відчинила їх і побачила Дмитрика перед собою. Він стояв з наплічником і валізою на сходовому майданчику і саме тягнувся пальцем до кнопки дзвінка.

— Забула тобі сказати, — долинув із кухні мамин голос. — Дмитрик їде з нами. Його батьки не проти.

— Оце бачу, що збирався справжній мандрівник! Речей обмаль, і все необхідне. Навіть перевіряти не буду! — докинув тато.

Бабця з Дзвінкою вмостилися на заднє сидіння поміж пластикові бутлі, мама сіла досипати на місце біля водія. Той перевірив усі дверцята, ще раз гримнув по багажнику і сів за кермо. «Жигулі» покинули своє нагріте місце й рушили, аж бабця Леся прокинулась:

— Таке враження, що ми щось забули!

— У мене також! — відразу стрепенулася мама. — Я вимкнула праску ще вчора, бо забрала її з со… точно вимкнула! Газ на плиті не горить, перевіряла, воду перекрила… але повинна була зробити ще щось!

— А я перевірила вікна й двері на балкон, вовну запх… тобто вхідні двері зачинила! Ми однозначно щось забули!

— О! Згадав! З нами мав їхати Дмитрик! — ляснув себе по чолі тато.

— Ми ще не від’їхали від будинку, як уже забули чужу дитину! Просто жах! — забідкалась мама.

Через десять хвилин Дмитрик сидів на задньому сидінні автівки. Всі, окрім Гєника, дружньо обнімали порожні бутлі й мирно похропували.

Дзвінка з Дмитриком остаточно прокинулись коли «Жигулі» долали перевал.

— Клас! Справжні-пресправжні Карпати! — вигукнув Дмитрик, крутячи головою навсібіч.

— Справжнісінькі! — підтвердила бабця Леся. — А скоро буде край географії!

— Таке буває? — здивувалася Джмеленя. — То як, за тим краєм ще нічого не дослідили?

— За ним ніхто не живе! Дикі Карпати аж до Румунії! У минулі роки повені позмивали мости, от людям довелось виселитися з дальніх хуторів. Хто хоче жити без дороги? Хіба відьми на мітлах!