«Чарівниця з острова Гроз»

Тамара Крюкова

Чарівниця з острова Гроз

Пролог

Хто сказав, що космос — це вакуум, у якому обертаються зірки та планети? Космос не має нічого спільного з порожнечею. Навіть чорнота безмежного простору тут особлива. Вона вкриває, наче теплий кашеміровий плед. Здається, до неї можна доторкнутися.

Часом то тут, то там її протинають яскраві смуги. Вони спалахують і тієї ж миті гаснуть, зникаючи в небутті. Астрономи називають їх кометами. Вчені не відають, що між комет бавляться золотоволоски, небесні сестри русалок.

Золотоволоски примарні, їхні красиві обличчя бліді, а розпущені по плечах пасма мерехтять золотавим світлом. Коли золотоволоски затівають свої ігри, то робляться невидимими, і тільки золото їхнього волосся миготить на нічному небосхилі зоряним дощем.

Хто вони, ці прекрасні діви? Кажуть, що це дівчата, які розлучились із земним життям, так і не ставши нареченими або не дійшовши до вінця.

Золотоволоски гасали між метеоритами, як раптом одна з них вигукнула:

— Гей, ходіть-но сюди! Дивіться, що я знайшла.

Дівчата обступили подругу. Перед нею поволі оберталася невелика прозора кулька.

— Що це? — запитала зовсім юна золотоволоска із задерикувато кирпатим носиком.

— Схоже на м'ячик. Пограймося.

— Стійте, — зупинила їх старша за віком діва. — Це зовсім не м'ячик. Це магічний кристал. Він належить чарівнику, і ніхто не мусить до нього торкатися.

— Але де ж його господар? І як магічний кристал опинився тут?

— Напевно, чарівник загубив його. Хоча це дуже дивно. Будь-який чародій скоріше помре, ніж розлучиться зі своїм кристалом. Певно, з його власником сталося лихо. Подивимося, кому належить ця кулька.

— Як же ми про це дізнаємось?

— Вона сама покаже свого хазяїна.

Золотоволоски схилилися над кришталевою кулькою і побачили в ній худеньку чорноволосу дівчинку. Та була в перехідному віці, коли дівчина, вже втративши дитячу округлість, іще не набула жіночності. Великі чорні очі й різьблені риси обличчя говорили про те, що дівчинка виросте красунею, та зараз це був лише незграбний підліток.

— Дуже дивно, — задумливо мовила старша золотоволоска. — Дитина не може володіти магічним кристалом. Якби дітям давали в руки такі небезпечні речі, то настав би кінець світу.

— А я гадаю, що тільки дітям і можна давати дозвіл мати справу з магічними предметами. Тоді на землі настане мир і щастя, — заперечила наймолодша золотоволоска.

— Так чи інакше, я ніколи не чула, щоб дитина була чарівником, — озвалася третя.

— А я чула, — заплескала в долоні четверта, руде волосся якої мінилося мідним полиском. — Я, здається, навіть знаю, хто ця дівчинка. Це Чарівниця з острова Гроз. Тільки вона не здогадується про це.

— Острів Гроз? Той, де живуть чарівники? — зацікавилась юна золотоволоска.

— Так, дев'ять могутніх магів на чолі з Верховним Чародієм. За всю історію острова посох влади ніколи не належав жінці, та ця дівчинка поламала всі правила. Сама того не підозрюючи, вона впоралась із двома іспитами на звання чарівника і здобула магічний кристал. Тепер їй лишилося скласти останній, аби стати Верховною Чародійкою.

— І як до цього поставилися маги?

— Спершу чинили опір такому повороту долі й готували на роль Верховного Чародія хлопчика на ім'я Азар. Але врешті-решт упокорилися неминучості. Вони навіть погодилися залишити дівчинку на острові, навчити її всіх магічних законів і премудростей, але тут утрутився Азар. Він вирішив прибрати суперницю й допоміг їй повернутись у світ людей. Ось тоді-то вона і втратила свій магічний кристал, а разом із ним і згадки про те, ким є насправді,— повідала рудоволоса.

— Не думаю, що Азар учинив мудро, — похитала головою старша золотоволоска.

— Звичайно, адже дівчинці невтямки, що в ній дрімають могутні сили. Варто їй пережити сильне душевне потрясіння, як магічний дар прокинеться й виявить себе. Страшно подумати, до чого це може призвести!..

Глава 1

Чорне свято

На вершині високого пагорба, осторонь людської суєти, притулилась усамітнена альтанка. Шпалери навколо неї густо заросли в'юнкими трояндами. У розпалі літа повітря тут духмяніло від дурманного, солодкого аромату квітів, але на початку червня колючі стебла були вкриті лише ніжними світло-зеленими листочками. Троянди ще тільки готувалися до нового цвітіння.

Із пагорба добре проглядався маєток герцогині Агнеси. Зубчаті стіни палацу та черепичні дахи, мовби плавники гігантських риб, розтинали зелене море палацового парку. Над будівлями височів шпиль вежі з годинником. Щогодини бій курантів нагадував про невблаганний плин часу. По той бік пагорба відкривалася панорама околиць. Згори, як на долоні, було видно ліс, широкі луки, крихітне сільце з дюжиною охайних будиночків і стрічку дороги до замку.

Колись альтанка була улюбленим місцем зустрічей і побачень, але останнім часом од неї віяло пусткою. Вимощена каменем стежка заросла травою. Кругляки вкрилися мохом, а подекуди між ними пробивалися кульбаби.

Стежка петляла в папоротниках. Одні з них уже розпустили віяла різьбленого листя, інші ще тільки розкривались, і їхні згорнуті стебла скидалися на голівки крихітних дракончиків, що тільки-но вилупились.

Із якогось часу альтанка стала пристанищем Маріки, названої дочки герцогині. Чотири роки тому Агнеса удочерила маленьку циганку, але дівчинка, що виросла в таборі, так і не змогла звикнути до двірських умовностей. Навесні та влітку вона особливо сумувала за вільним кочовим життями і частенько втікала на пагорб. Вона полюбляла проводити тут ранкові та призахідні години. У цей час небо розмальовувалось чарівними барвами, а серце наповнювалося радістю і в той же час невимовною тугою. Іноді Маріці здавалося, буцім її місце не тут, а десь там, за обрієм, і вона просто загубилася в цьому чужому для неї світі.

Але зараз Маріка прибігла в альтанку не для того, щоб помріяти про мандри й далекі краї. Цього вечора їй як ніколи хотілося перебувати саме в цьому місті, а ще точніше — в королівському палаці.

Нинішній день було оголошено державним святом. Єдиному сину короля Глібу виповнювалося вісімнадцять років. Народ веселився від душі. З нагоди дня народження принца на вулиці викотили бочки з вином. На майданах лунала музика. У столиці зібралися музиканти з усіх усюд країни. Підігріті щедрою дармовою випивкою городяни витанцьовували, не жаліючи підборів. У центрі міста, на нашвидкуруч збитих помостах, лицедії розігрували невигадливі п'єски, а дітвора юрмилася біля ятки лялькаря.

У палаці відбувалась урочиста церемонія. На бал було запрошено все вище товариство: графи, герцоги, барони, видатні вчені та політики, посли та імениті гості з сусідніх країн. Не забули нікого, крім довгоногої чорнявої дівчинки-підлітка, що сиділа в альтанці, обхопивши руками коліна. На її густих віях бриніли сльози. Лишившись на самоті, Маріка дозволила образі вихлюпнутися назовні.

Герцогиня Агнеса та її чоловік дістали офіційне запрошення за тиждень до свята, та названа дочка в ньому не згадувалась. Спершу Маріка вирішила, що до листа закралася помилка, адже разом із Глібом їй довелось пережити чимало небезпек і злигоднів. Вона завжди була поруч, коли йому було важко, так чому ж мусить залишатися осторонь у дні розваг і радості?! Але герцогиня пояснила їй, що ніякої помилки немає.

— Поки тобі не виповнилося п'ятнадцяти років, ти не можеш відвідувати офіційні прийоми. Будь терплячою, дитя моє. Твій перший бал відбудеться через рік. Так велить звичай усім дівчатам, — сказала Агнеса.

— Але ж я — не всі дівчата! Я — це я! І це не просто бал, а день народження Гліба. Чому ж я не можу піти? Хіба сестра не може привітати свого брата?

— Але ти ж йому не рідна сестра, — нагадала Агнеса.

— Ну то й що? Ми поріднилися за циганським звичаєм. Ми поєднані кров'ю. В мені є краплина його крові, а в ньому — моєї,— наполягала дівчинка.

— У пристойному товаристві така спорідненість не визнається.

— Мені начхати на пристойне товариство, яке не розуміє таких простих речей! — спересердя вигукнула Маріка.

— Не говори грубощів. Вихованій дівчинці не годиться висловлюватись, як простолюдинці,— з осудом сказала Агнеса і вже м'якше додала: — Я розумію, що тобі хочеться побувати на балу. Настане час, і ти вражатимеш усіх при дворі. Всі кавалери будуть біля твоїх ніг, адже ти в нас красуня. Але тобі треба трішки підрости.

— Нічого ти не розумієш! Мені не треба ні кавалерів, ні пишного вбрання, ні танців. Але Гліб не мусить так обходитися зі мною. Це нечесно!

— Гліб пам'ятає про тебе. Хіба ти забула, що тебе запрошено наступного дня? Принц улаштовує молодіжний вечір спеціально для тебе. Не багато хто удостоюються такої честі.

— Нічого собі честь! Це просто подачка! Ніби я недостатньо гарна, щоб піти туди, де будуть усі.

— Будь розсудливою, Маріко. Правила існують для всіх. Якщо люди почнуть їх змінювати, як кому заманеться, то запанує цілковитий безлад, — суворо відрубала Агнеса, показуючи дівчині, що розмову закінчено.

Маріці завжди бракувало розсудливості, тому вона не могла зрозуміти, чому не можна порушити заведений порядок, тим більш, якщо це нікому не завдасть шкоди. Страшенно несправедливо сидіти вдома, в той час як інші веселитимуться на балу. До того ж, вона не раз ризикувала заради Гліба життям і зараз без вагань учинила б так само. Хто ще із пишних придворних відважиться на таке?