«Чорний альбатрос»

Тамара Крюкова

Чорний альбатрос

Була темрява, і було світло, але всюди панувала позачасовість.

Не було ні майбутнього, ні минулого, і мить тривала нескінченно.

І тоді народився Хронос.

І встановив він віху, і назвав її сьогоденням. Усе, що було за віхою, почало називатися минулим. А все, що було перед віхою, стало називатися майбутнім. Усе здобуло початок і кінець.

І розлютилися титани на Хроноса за те, що він зазіхнув на безсмертя, і наклали на нього кару, сказавши, що він буде пожирати своїх дітей.

Відтоді ненажерливий час поглинає все існуюче на землі. Люди й звірі помирають. Міста перетворюються на порох. Навіть гори розсипаються з плином часу. Лише те місце, де Хронос поставив віху, залишається незмінним. Називають його островом Гроз, тому що тієї миті, коли бог часу запустив стрілки годинника, небо прорізала блискавка. Вибухнула така гроза, якої ніхто не бачив ні до, ні після того, і з морських глибин з'явився острів.

Багато магів, чаклунів і чарівників шукали секрет безсмертя, але старіли й помирали, так і не знайшовши його. Були стародавні чарівники, які підійшли до розгадки ближче за інших. Один навіть створив еліксир, який дозволяє продовжити життя до тисячі років. Але чим є тисячоліття порівняно з вічністю? Миттю, що здається людям нескінченністю.

І тоді Хронос вирішив розділити світ чарівників і людей, щоб ті, хто насмілився назвати себе безсмертними, не бентежили свідомість простих смертних. Володар часу зібрав усіх чарівників на острові Гроз. Кожному з них була подарована тисяча років життя, але чарівники не мали права спілкуватися з простими людьми.

Однак із будь-якого правила є винятки. Раз на рік на острові влаштовували свято, де чарівники змагалися в майстерності. Подивитися на барвисту виставу збирався народ звідусіль. Так було доти, поки один із магів не вчинив злочин. Звали його Агриппа. У ту пору він був молодий і жадав влади. Щоб зайняти місце Верховного Чарівника, він згубив свою дружину й ненароджену дитину.

У ту страшну ніч на острові знову вибухнула гроза. Блискавки безупинно опромінювали небо, а коли стихія трохи стихла, у гуркотах грому пролунали слова: «Із грозою острів виник, із грозою й зникне. Коли почнуться зміни, грім прогримить утретє, і ви втратите безсмертя».

Побоюючись пророцтва, маги закрили острів для людей. Свята й веселощі поринули в небуття. Минали роки. Змінювалися епохи. Кожен чарівник, проживши тисячу років, поступався місцем спадкоємцеві, але від цього на острові нічого не змінювалося. Нові маги вбачали свою місію у збереженні світу незмінним.

Так було доти, поки не прийшов час іти Агриппі. Коли ж старий чарівник побачив свою спадкоємицю, він зрозумів, що настала година розплати. Юна чарівниця Марика була схожа на загиблу дружину Агриппи, наче була її молодшою сестрою. Верховний Чарівник за допомогою підступного задуму спробував позбутися її, але зазнав невдачі. Тоді він удався до підлого обману й помінявся тілами зі своїм учнем Азаром.

Усі бачили, як Агриппу поглинула морська безодня, але ніхто не підозрював, що його давня, як скелі, і чорна, як ніч, душа вселилася в юнака. А душа хлопця впурхнула в птаха і з плачем злетіла над морем у вигляді чорного альбатроса.

Марика повинна була зайняти місце Агриппи, але вона відкинула пропозицію стати Верховною Чарівницею. Її не приваблювала доля правительки. Дівчинка була безнадійно закохана, мріяла про принца Гліба, сподіваючись домогтися взаємності. Вона кинула виклик самому Хроносу, відмовившись від сумовитого безсмертя заради радощів людського життя. Марика хотіла, щоб на острові знову стало велелюдно й залунав сміх. Старі-чарівники панічно боялися змін, але не наважувалися відкрито суперечити їй.

У Марики на острові був тільки один союзник — Прошка. За збігом обставин простий сільський хлопчисько потрапив на службу до принца, а звідти доля закинула його на острів Гроз. На всьому острові було лише двоє підлітків — Марика та Прошка, не враховуючи так званого Азара, у тілі якого ховався старий маг.

Глава 1

Таємна змова

Їх залишилося вісім магів-правителів.

Авдій, що був помічником Агриппи, якому Марика передала Жезл Влади. Володар доріг Зосима, який знайшов Марику й доправив її на острів. М'якотілий і флегматичний Саватій. Вічно мінливий Ксанф, прозваний Багатоликим. Гурій, який усюди намагався вставити своє слово. Весигон, що, навпаки, вважав за краще залишатися в тіні. Проктор, відомий своєю непохитністю. І невловимий Братир.

Століттями їхнє життя протікало без змін. Щоранку над островом вставало сонце, і щовечора його змінював повний місяць. Час на острові завмер, а зміна дня й ночі була не більше ніж декорацією в театрі й служила лише для зручності. Але з тієї миті, як безодня поглинула Верховного Чарівника Агриппу, колишнє розмірене життя опинилося під загрозою. Винною в усьому була юна чарівниця Марика та її прагнення відкрити острів для людей.

Більшість чарівників почали жалкувати про те, що Агриппи більше немає. Дехто з радістю пішов би на поступки перед совістю, аби тільки все залишалося, як і раніше. Але ніхто не хотів вступати у відкрите протиборство з Марикою.

Угледівши, що Авдій не діє, Гурій вирішив взяти важелі влади у свої руки. Він і колись прагнув бути на перших ролях, але безуспішно. Низенький, щуплий, верткий, як тхір, він не викликав поваги в інших магів. Його завжди вважали вискочкою, однак тепер майже всі охоче визнали його лідерство. Перш ніж зібрати магів на загальну раду, він обійшов їх по черзі, щоб довідатися про настрій кожного.

Візит до Авдія його не обнадіяв. Нинішній Верховний Чарівник відмовився вступати у змову.

— Я не можу нічого замислювати проти тієї, котра віддала мені Жезл Влади, — сказав він, погладжуючи бороду.

— Але якщо жезл у тебе, ти більше за інших відповідаєш за долю острова. Невже ти можеш спокійно дивитися, як усе котиться під три чорти?!

— Може, з Марикою поговорити прямо? — запропонував Авдій.

— Ти думаєш, вона послухає нас? Дівчисько зовсім без царя в голові. Їй відмовитися від безсмертя, що ногою тупнути. Сумніваюся, що вона погодиться залишити все, як є. Їй потрібно, щоб навколо все вирувало й змінювалося, — заперечив Гурій.

— А якщо відправити її у світ людей?

— Уже намагалися. Ти сам знаєш, що з цього вийшло, — криво посміхнувся Гурій.

Авдій розумів, що Гурій має рацію. Дівчинка була Обраною. Навіть те, що вона відмовилася від безсмертя, нічого не змінювало. Доти, поки вона залишалася живою, вона могла змінити долю острова. Але зважитися на надзвичайний крок було нелегко. Чарівник поринув у важку думу, а потім, нарешті, вимовив:

— Якщо всі брати вирішать залишити все, як було за старих часів; я не буду заперечувати.

Гурій зрадів. Своєю відмовою очолити змовників Авдій фактично відсторонився від влади. Окрилений Гурій попрямував до Ксанфа. Ксанф, як завжди, ухилявся. Недарма його називали Багатоликим. Але коли Гурій запевнив, що інші маги його підтримують, заперечувати не став.

Весигон, Братир і Проктор охоче зголосилися допомагати Гурію. Лише Зосима вороже зустрів пропозицію Гурія.

— Я не вступав у змову із совістю дотепер, не буду робити цього й зараз. Посоромся, Гурію, ми досить пожили. Потрібно вміти достойно піти, — відрізав володар доріг і випровадив баламута за двері.

Останнім Гурій відвідав Саватія, Той вислухав Гурія без захвату, але любов до безтурботного життя й зажерливість виявилися сильнішими, ніж каяття совісті.

Заручившись його підтримкою, Гурій повернувся до Авдія.

— Маги згодні підтримати нас. Ти очолиш наш союз? — запитав Гурій, заздалегідь передбачаючи відповідь.

— Ні,— поспішно відмовився Авдій. — Доводь справу до кінця. Якщо все вдасться, я готовий передати тобі Жезл Влади.

Гурій просяяв. Нарешті він домігся свого й не втратить удачу. Усі ще побачать, на що він здатний.

— Коли найяскравіша зірка сузір'я Альфа Центавра зійдеться зі шпилем кутової вежі, збираємося в кімнаті курйозів, — сказав він.

— На вершині Вабливої вежі? А чому не в Залі Рад, як зазвичай? — здивувався Авдій.

Гурій зам'явся, не знаючи, чи варто говорити про те, що Зосим відмовився брати участь у змові. Розуміючи, що приховати це однаково не вдасться, він обережно сказав:

— Серед нас є один зрадник.

— Зосима, — здогадався Авдій.

Гурій мовчки кивнув.

— Ти не казав, що хтось відмовився, — завагався Авдій. — Може, нам не варто діяти необачно?

— Нас більшість. Ти виступиш проти сімох побратимів? Отямся. Дівчисько більше не безсмертне. Великий Хронос чекає на жертву. На карту поставлена доля острова.

Авдій прикрив очі й задумався. Совість шепотіла, що не можна проливати кров. Але розум підказував, що це єдиний шанс вціліти. До того ж небезпечно йти проти більшості. Він висловив останній сумнів.

— Відповідно до давньої угоди, магів-правителів повинно бути дев'ять, а не сім.

— Коли все закінчиться, Зосима змириться. Немає дівчиська — немає проблеми.

— А хто буде дев'ятим?

— Азар. Прийде час, і він стане одним із нас.

— Ти відкрив йому наші плани? — насторожився Авдій.

Гурій захитав головою.

— Ні, він ще надто юний і недосвідчений. Спочатку ми повинні обговорити все між собою.

— Добре, — кивнув Авдій. — І все-таки, чому кімната курйозів? Можна знайти місце зручніше, ніж курне горище з мотлохом.

— У Вабливу вежу не можна потрапити за допомогою магії. Отже, зрадник не зможе заскочити нас зненацька.

Глава 2