«Подвійне дно»

Він підкотився мені під ноги, як заблукалий м’яч. Я навіть не завважила, звідки він узявся. Спочатку здалося, що він просто гепнувся з неба, та ця теорія померла тої ж секунди, як я побачила, що він зв’язаний, його рот заклеєний скотчем, а обличчя майже немає — один синець і кров. Ні, на небі, звичайно, суворі порядки, але такого там не роблять, це напевно. Та в даному випадку цей тип, скоріш за все, випав із машини. Цікаво, як йому це вдалося?

Я присіла біля нього навпочіпки. Ні, я зовсім не хочу йому допомагати, мені таке й на думку не спало. У кожного свої проблеми, тож кожен рятується, як може. Мої проблеми нікого не цікавлять, то чому мене мають цікавити чиїсь? Нелогічно. Але я зупинилась біля нього, бо він заважав мені йти далі.

Його одяг купували не на ринку Анголенка, це точно. Я знаюсь на цьому. Та дороге вбрання зіпсоване непоправно. До того ж, він босий, а обличчя в нього немає. Тільки коричнева смужка скотчу на синьо-червоному запухлому тлі. Не дуже в тон, та кого хвилюють такі дрібниці? Ну що ж, треба йти, бо вже темніє.

Я підводжуся і обходжу його — тут доволі вузька смужка тротуару. Гадаю, хтось його знайде, можливо, нагодиться міліція чи якийсь свідомий ветеран, чи просто добрий самаритянин. А я не належу до жодної з вищезгаданих категорій населення. Я — сама по собі.

Неголосний стогін не змусив мене озирнутися. Вибачай, хлопче, але я не хочу вляпатися в лайно, а судячи з твого вигляду, ти в ньому загруз далі нікуди. Мені своїх проблем вистачає. Ні, ну чому в мене немає купи баксів, я б тоді просто поїхала з цієї ідіотської країни, де всі зміни — тільки на гірше, де громадяни валяються зв’язані і побиті, а міліція від’їдає морди на хабарях і відвертих грабунках. Власне, я можу його розв’язати і піти, а далі хай уже сам дає собі раду. Чудово, це хороша ідея, і моє сумління не буде скімлити ночами — от лишила чоловіка напризволяще. Я його розв’яжу, це компроміс.

— Добре, не стогни, я повертаюсь, — я знов сідаю біля нього. — Не міг деінде впасти, чи тобі не однаково? Чорт, добряче тебе скрутили… Ага, ось маю ножиці, терпи.

Я намагаюсь зробити все швидко, але ножиці в мене манікюрні, тож справа посувається поволі. Але посувається, бо спочатку ноги, а потім і руки в нього вільні.

— Смужку на обличчі віддирай сам.