• Читалка
  • приложение для iOs
Download on the App Store

«Подвійне дно»

0

Описание

Психологічна кримінальна історія, героями якої є колишні вихованці дитячого будинку, яких доля зводить у екстремальній ситуації після багатьох років розлуки. Книжка написана на реальних фактах.

1 страница из 218
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Алла Сєрова

Подвійне дно

Якщо неприємність може статися, то вона обов’язково станеться.

У кожного є щось таке, що він ненавидить з особливим смаком. Хтось не терпить перловку, у когось при одній думці про сусідського пса зводить щелепи, хтось подумки піддає тортурам свекруху чи тещу, отримуючи при цьому катарсис. У кожного є щось таке. Святі на небі — на землі не лишилось святості. Може, це навіть добре. Кожному — своє місце. І ненависті теж.

Я ненавиджу зиму. Кожною клітинкою тіла я однаково ненавиджу і піжонський блискучий сніг під яскравим холодним небом, і тихий різдвяний снігопад, що перетворює місто на солоденьку святкову листівку, на якій тільки й лишилося написати штамповані побажання щастя і довголіття. Я ненавиджу зиму, і в мене є для цього підстави. Тому вже десь у вересні в мою душу починає вповзати роздратування — літо минуло, до весни ще далеко, а зима вже скоро. І цього не можна змінити.

Може, якби в мене були гроші, я б мандрувала світом услід за весною чи літом, або взагалі оселилася десь, де немає такої напасті, як зима чи осінь. Власне, осінь — то ще нічого. Щастя не додає, але ми з нею підтримуємо збройний нейтралітет. А часом, як-от сьогодні, взагалі оголошуємо перемир’я. Бо коли в жовтні починають палити листя, а надворі тихо, і синій вечір вже визирає срібними місячним оком, блідим і заспаним, бо сонце ще не сідає — я люблю ходити крізь туман і запах диму. Кажуть, дим від спаленого листя страшенно шкідливий, але я люблю його пахощі у вогкому жовтневому повітрі. Я тоді йду собі, куди очі бачать, і мені майже добре. Життя саме по собі — шкідлива штука, то що там додасть ковток диму?

Повз мене з хижим шелестінням пролітають машини, та мені нема до них ніякого діла. Власне, мені ні до чого немає діла. І до мене теж ніхто нічого не має. 0–0, нічия. Мабуть, це й непогано. Я просто йду собі вздовж дороги — так уже сталося, що я опинилась саме в цьому районі, тож тепер іду пішки додому і слухаю місто. І машини мені не заважають. Вони теж — частина міста. Хай собі їдуть, я не проти.

Комментарии к книге «Подвійне дно», Алла Серова

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства