«Іліада»

37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну 38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш. 39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив 40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна 41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання: 42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий: 44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем, 45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий. 46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли, 47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший. 48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він – 49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся. 50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати, 51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні 52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті. 54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати – 55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі, 56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї. 57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались, 58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях 60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті: 61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця. 62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита, 63] Чи хоч би сновіщуна – і сни-бо нам Зевс посилає – 64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився – 65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу? 66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних 67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних 69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший. 70] Відав усе прозорливий – що є, що було і що буде, 71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона 72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий. 73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити: