«Маленькі жінки. I частина»

Луїза Мей Олкотт

Маленькі жінки

Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році

План-проспект серії затверджено Міністерством освіти і науки України

Переклад з англійської Богдани Носенок

Художник-оформлювач Тетяна Калюжна

© Б. Носенок, переклад українською, 2019

© Т. Калюжна, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Розділ перший

Гра у прочан

– Різдво – не Різдво без подарунків, – незадоволено мовила Джо, зручно вмостившись на килимі поблизу каміна.

– Як це все-таки жахливо – бути бідним! – роздивляючись свою стареньку, поношену сукню, зітхнула Мег.

– Гадаю, це так несправедливо, що одні дівчата мають все, будь-які красиві речі, які тільки забажають, а інші – нічого, – додала Емі, з прикрістю підшморгуючи носом.

– Але ж у нас є батьки, а ще ми є одна в одної, – долинув із закутку вітальні голос Бет.

– У нас немає батька, і ще довго не буде, – сумно сказала Джо, і чотири юні обличчя, які наче засвітилися у відблисках полум’я після обнадійливих слів Бет, знову затьмарились. Джо не сказала «можливо, ніколи не буде», але всі подумали про це. Кожна з дівчат задавалася запитанням: як там батько – там, де йде війна.

На хвилину зависло мовчання. Але потім тишу порушив голос Мег. Він звучав трохи незвично:

– Ви ж знаєте, чому мама відмовилася від подарунків на Різдво. Бо вважає, що не маємо витрачати гроші на розваги, коли наші люди страждають на війні. Ми не можемо бути поряд з ними, але можемо принести хоча б таку маленьку жертву. Це було б і нашим подарунком, і нашим задоволенням від цього. Однак часом я боюся, що мені це не під силу, – Мег похитала головою, наче шкодуючи за тими красивими речами, які хотіла б мати.

– Я не впевнена, що це щось змінить. У кожної з нас є хіба долар, тож я сумніваюся, що від нашого вчинку армії стане краще. Але насправді мені нічого не потрібно, я не очікую від матері подарунків. Хоч… мені хотілося б мати хіба що «Ундіну» Фуке, – з сумом промовила Джо, адже вона була справжнім книжковим черв’яком.

– А я хотіла б присвятити себе музиці, розучуванню нових творів, – сказала Бет і зітхнула так тихо, що ніхто не почув – хіба що коцюба й чайник.