«Попередження»

Попередження

Проект наказу був гранично конкретним і категоричним. Навіть непричетна до управлінських справ людина, ознайомившися з ним, легко могла уявити, за які такі гріхи звільняється з роботи молодший інспектор Петро Басалик.

Начальник управління Степан Митрофанович Вергун подумки похвалив авторів наказу — хлопців з відділу кадрів, а себе поздоровив з тим, що нарешті позбудеться працівника, непридатного для виконання елементарних канцелярських обов’язків. Аж здригнувся, згадавши легковажні папери, що виходили з-під пера того Басалика. А з якою кричущою недбалістю ставився молодший інспектор до вказівок Степана Митрофановича? Та що там Степана Митрофановича! Басалик критикував і деяких керівників главку! Ще й на зборах розводився про бюрократичні методи і казенний стиль роботи. Послухати його, то управління взагалі треба закрити, витуривши попередньо куди подалі товариша Вергуна.

«Ну, це ми ще побачимо, кого першого звідси витурять, — думав Вергун. — Якщо тобі в нас не подобається, будь ласка, ніхто вас не тримає, товаришу Басалик. Не хочете за власним бажанням? Гаразд. Ми вас як такого, що не відповідає посаді».

Вергун узяв авторучку і поставив під наказом свій чітким підпис. Нараз світло в люстрі і в лампі на столі почало тьмяніти, блимати, почулося якесь підозріле дзижчання. Все це трохи здивувало Степана Митрофановича. Він знав, що цієї пізньої вечірньої пори в управлінні вже нікого нема.

Так тривало кілька хвилин, аж поки лампочки, блимнувши востаннє, погасли зовсім. Дзижчання теж припинилось, і Степан Митрофанович відчув, що в кабінеті він уже не сам. Хтось стояв біля нього.

У привидів товариш Вергун ніколи не вірив. Теоретично. Та в цій конкретній ситуації він ладен був негайно дременути світ за очі від несподіваної прояви, яка тупцялася в нього за спиною.

Може, й утік би ганебно із свого робочого місця Степан Митрофанович, аж тут світло знову засвітилось, а проява сказала голосом Петра Басалика:

— Я прийшов, Степане Митрофановичу, подякувати вам за цей наказ. Давно вже збирався, та все не щастило відрегулювати апарат так, щоб потрапити до вас якраз тоді, коли ще чорнило не висохло під історичним документом.

Після цього, звичайно, товариш Вергун схопився на рівні, обернувся до Басалика і нестямно загукав:

— Ви!.. Ви!.. Ви!..