«Видозмінений вуглець»

Ричард Морґан

Видозмінений вуглець

Присвячую цю книжку моїм

батькові й матері:

за залізну витримку та непохитну стійкість

 у скрутний час

за палючий гнів, що постає

 зі співчуття  й небажання

 лишатися осторонь

За дві години до світанку я сиджу в готельному номері на восьмому поверсі й дивлюся на вогні долини Сан-Фернандо, збираючись із думками й чекаючи. Лос-Анджелес уже давно заснув, однак я не можу спати. Надто багато всього відбулося за останній час, і до того ж я далеко від дому, а мій біологічний годинник налаштований на часові пояси з іншого боку земної кулі й поспішає від захвату. Сюди мене привів Такеші Ковач, який за останні двадцять років так само приводив мене до безлічі інших місць, і мені здається, що цей борг слід якось визнати.

Він з’явився в моїй голові десь на початку останнього десятка років минулого тисячоліття й був героєм світу, якого ще не існувало, — лаконічний і смертоносний, як і належить за усталеною традицією антигероїв, спадкоємцем якої він є. Щоправда, він трохи її доповнив: Такеші Ковач забув, що таке страх смерті.

У цьому плані він, звісно, недалеко відійшов від міфу, що його породив. Усі героїчні постаті ставляться до смерті з презирством: безцеремонно роздаровують її, насміхаються з неї на кожному кроці, врешті-решт, залицяються до неї, як до коханої. Часом вони навіть знаходять спосіб повернутися після неї чи принаймні обіцяють зробити це колись, як тільки у них виникне така потреба. Але Ковач переріс усе це. Він повертається завжди: це його робота. Для цієї людини й таких, як він, насильницька смерть — просто один із різновидів поранення: шкоду від неї поглинають і глибоко закопують, наче труп, якого треба позбутися. Звісно, шрами лишаються, та до них можна звикнути. І завжди є нова плоть, у яку можна вбратися.