«Це з іншого боку отої величезної їдальні, де ми були вчора. Маленька кімнатка з кількома ліжками. Двері, я впевнена, замкнуті».
«Кажу ж, що тебе хочуть захистити, — мовив Томас і поквапився додати: — Хоча від кого! Я б поставив на тебе проти половини наших шлапаків».
«Тільки половини?»
«Гаразд, трьох чвертей. Разом зі мною».
Запала тривала пауза, втім, Томас якимсь чином здогадувався про Терезину присутність. Відчував її. От як з Мінхо: Томас його не бачив, але знав, що він лежить усього за кілька футів. І справа зовсім не в хропінні. Просто, коли хтось поруч, ти його відчуваєш.
Попри страхи, пережиті за останні кілька тижнів, Томас почувався на диво спокійно, і зовсім скоро його знову здолав сон. Темрява огорнула світ, однак лишилося відчуття, що Тереза зовсім близько — в усіх сенсах. От наче простягни руку — і торкнешся.
Томас у такому стані не відчував, як спливає час. Напівспав, напівтішився Терезиною присутністю й думкою, що вони врятувалися з того жахіття. Оскільки тепер вони в безпеці, то можуть наново пізнати одне одного. Життя може налагодитися.
Спокійний сон. Туманні сутінки. Тепло. Фізичне сяйво. Майже політ.
Світ наче танув. Відчуття притупилися, зробилося приємно. Темрява навіть заспокоювала. Томас поринув у сон.
Він зовсім маленький. Чотири роки? П’ять? Він лежить у ліжку, натягнувши ковдру аж до підборіддя.
Поруч, поклавши руки на коліна, сидить жінка. У неї довге каштанове волосся, на обличчі читаються перші ознаки старіння. В очах видно смуток. Томас знає це, хоча вона силкується приховати смуток за усмішкою.
Томас хоче заговорити, поставити запитання. Але не може. Він-бо насправді не тут. Він бачить оце все з невідомого далекого місця, про яке й сам майже нічого не знає. Жінка заговорює, і Томас відчуває збентеження: голос її водночас солодкий і сердитий.
— Не знаю, чому вибрали саме тебе, але одне я знаю напевне. Ти особливий. Ніколи про це не забувай. І не забувай, як сильно… — голос її надламується, по щоках котяться сльози, — не забувай, як сильно я тебе люблю.
Комментарии к книге «Випробування вогнем», Джеймс Дашнер
Всего 0 комментариев