Томас стримав усмішку. Хоч Тереза і не зможе її побачити, однак якось ніяково. «Вибору ти мені все одно не лишила, правда ж? Важко спати, коли в твоїй макітрі лунає чийсь голос».
«Ой-ой! Та спи собі далі».
«Та ні. Все гаразд».
Томас подивився на верхнє ліжко понад собою — безформне й розпливчасто-темне в мороці,— де похропував Мінхо, наче в горлі у нього накопичилася неймовірна кількість мокротиння. «Про що ти думала?»
«А ти як гадаєш? — дивна річ, але навіть подумки голос її звучав цинічно. — Томе, мені повсякчас сняться грівери. Бридкі шкури й м'які тіла, оті всі металеві кінцівки та шпичаки. Хіба тут заснеш, Томе? Як таке викинути з голови?»
Томас чудово розумів, про що вона. Ці картинки стоять перед очима невідступно — навряд чи коли глейдерів полишить страх Лабіринту. До скону їм вже забезпечені душевні розлади. А хтось, може, й геть з глузду з’їде.
Та найдужче, ніби випечене залізом тавро, врізався в пам’ять один образ. Томасів друг Чак, поранений у груди, помирає в Томаса на руках, спливаючи кров’ю.
Томас точно знав, цього він не забуде ніколи. Однак Терезі він сказав:
«Все забудеться. Мине трохи часу — і все».
«Вмієш ти розрадити», — відповіла Тереза. Сміхота: Томасові приємно було почути від неї щось таке. Неначе сарказм у її голосі означав, що все буде гаразд. «Ну й ідіот ти», — сказав собі Томас, сподіваючись, що Тереза не чує його.
«Кепсько, що мене від вас, хлопців, відділили», — сказала вона.
Та Томас розумів, чому це було зроблено. Вона була єдиною дівчиною серед решти глейдерів-підлітків — купи шлапаків, довіряти яким не можна. «Гадаю, тебе просто захищають».
«Еге ж, мабуть, — з цими її словами туга просочилася Томасу в голову. Липуча як сироп. — Але ми стільки пережили разом, і тепер я сама».
«А взагалі — куди тебе забрали?»
В Терезиному голосі вчувалася така печаль, що Томас мало не схопився і не кинувся на пошуки дівчини.
Комментарии к книге «Випробування вогнем», Джеймс Дашнер
Всего 0 комментариев