«Котяра»

Я розплющив очі і через дірку в стрісі побачив знайому зірку. Небо довкола неї стрімко блякло. Час вставати — сьогоднішній день мав бути важким.

Вибрів на двір і подався до колоди. Вода була — ну дяка й на тім. Очевидячки Пси нарешті втямили, що таке порядок. Хоча... Ну звісно ж. Води вчора натягав я сам.

- Ранок добрий, Котяро! - гарикнули одночасно два веселих голоси за спиною. Вовчурі. А хто ж іще. Задоволені, веселі. Нагулялися.

- Знову до містечка бігали, - сказав я суворо, - ви дограєтесь.

- Та нічого не буде, - здається це Білун, - ми ж обережні...

Подібні розмови у нас вже стали ритуалом. Я, яко помічник навчителя, мусив сварити підлеглих, а бойові Вовки доводити бойовитість. В тому числі й у ліжках містечкових красунь.

- От народить якась вовкулаку, - продовжував я суворо, - і нас спалять тут. Разом з Псарнею і Псами. Прийдуть міщани з вилами — не одіб'ємося ж.

- Міщани боягузи, - підпрягся другий з братчиків, Сіроманець, - вони побіжать до волхва, або до відьми. За порятунком. А на нас ніхто не подумає навіть — ті людці перевертня на око не відрізнять.

Я закотив очі і пирхнув. Вовчурі загиготіли.

- Тим більше, Котяро, - сказав Білун, - ми мабуть підемо звідсіля. І так другий рік на одному місці. Нудно.

Я знав, що це трапиться, але все одно несподіванка. Неприємна.

- Могли б і попередити, - закинув.

- Ну, не те щоб ми вирушили сьогодні, або завтра, - сказав Сіроманець заспокійливо, - ми ж оце і попереджаємо. Щоб ти міг найняти когось у поміч. Людоті то байдуже — ледащо господар твій. Ми ж бачимо, що ти сам Псарню тягнеш, а пан навчитель на лаві спить.

- За його батька краще було, - мовив я не покрививши душею. Старий Гордята Собакевич пішов до предків минулого літа. Часом він вживав дрюка замість доброго слова, але справи вів твердою рукою. Ну і боєць був визначний — син йому навіть у напарники не годився. Мабуть тому старий і ганяв мене дрюком — знав, що все це кишло ляже на мої плечі.

- Йдіть, краще тирло приготуйте, - сказав я, - має приїхати велике паньство. Хтось брехав, що навіть князівна...