«Кароліна і дорослі»

Тато, як і завжди, цілими днями читав книжки, сидячи в кріслі, виставленому надворі, або в шезлонгу; часом він брав секатор і йшов підстригати бруслину чи буксус. Бабуся гнівалася — вона вважала, що її син зовсім не знається на садівництві.

А мама після сніданку йшла до альтанки. Там їй ніхто не заважав, і вона малювала на великих полотнах яскраві квіти. Час від часу вона клала пензлика і задумливо дивилася на малюнок.

Був іще дідусь, який від ранку до вечора бавив час на мансарді, подібній до голубника: чи то щось писав, чи витав у мріях — хто його знає…

Бабуся давала лад дому, тихо снуючи в стоптаних капцях із кухні в кімнати, з кімнат на горище; вона всім клопоталася й часто зітхала, що на неї скинули геть усю хатню роботу, проте коли хто-небудь пробував їй допомогти — сердилася.

Було ще дві тітоньки — Франсуаза і Люся: одна лагідна й млява, а друга весела й жартівлива: вона підсміювалася з усіх мешканців дому. До тітоньок часто приходили приятелі. Всі гуртом ішли до альтанки і розмовляли там про книжки, газети, а мама кидала своє малювання й слухала їх.

І нарешті, була Марієтта; вона прибирала в домі й допомагала бабусі на кухні — фартух її завжди пахнув часником і петрушкою.

Отже, біля Кароліни було чимало дорослих як на одну дитину (бо хіба ж назвеш дитиною Мірлітона — цуценя тітоньки Люсі?).

Певно, тому дівчинка тільки й чула: «Кароліно, йди сюди! Не пустуй, Кароліно! Кароліно, ти не забула помити руки? Кароліно, облиш собаку! Кароліно, вийми пальця з рота! Кароліно, накривай на стіл! Кароліно, їж охайніше! Кароліно, ти забруднила плаття! Кароліно, принеси дідусеві окуляри! Кароліно, зашнуруй черевики! Кароліно, те, Кароліно, се, Кароліно, Кароліно, Кароліно, Кароліно, Кароліно…»

Це був нічим не примітний день. Світило сонце. Родина сиділи за столом. Під кінець обіду Марієтта принесла велике блюдо з ванільними тістечками. Перша поклала собі бабуся. Далі блюдо пішло по колу, і кожен накладав собі десертною лопаткою стільки тістечок, скільки йому хотілося.