А на березі в цей час водили хороводи люди та русалки з львівських і навколольвівських річок Марунька, Зимна Вода, Білогорща й Зубр. Потім усі незаміжні дівчата пускали в озеро віночки зі свічечками. Звісно, що вінок Ганни Захланської зловив пан Василь. Подейкували, що в них іде до одруження. Мер Триндикало витягнув віночок своєї секретарки Ангеліни (скільки радості було в неї!), квіточки Фросі піймав під мостиком дід Петро. Дмитрику вдалося вхопити Дзвінчин віночок, хоча він плюхнувся у воду. Але нікому про це не розповідайте, бо він буде соромитись! Потім усі стрибали парами через вогонь (Дмитрик так часто стрибав, що встиг висохнути та трохи підсмажив кросівки).
І щовечора з озера долинає протяжне «буфо-буфо-буфо-буфо». Це стара ропуха повторює своє ім’я, щоб випадково знову його не забути.
Комментарии к книге «Джмеленя та Канікульне озеро», Галина Микитчак
Всего 0 комментариев