«Дев’ять життів Крістофера Чанта»

 Діана Вінн Джонс

Дев'ять життів Крістофера Чанта

Це книжка для Лео, який дістав по голові крикетною битою. 

Від автора: 

Події в цій книжці сталися щонайменше 

за двадцять п’ять років до оповіді 

в «Зачарованому житті»

Розділ перший 

Це було за рік до того, як Крістофер зізнався хоча б комусь про свої сни. Так сталося тому, що він мешкав здебільшого у дитячій — на горішньому поверсі великого лондонського будинку, і няні, які його гляділи, змінювалися щокілька місяців. 

Він рідко бачив своїх батьків. Коли Крістофер був маленький, він боявся, що може одного дня зустріти Татка десь у парку і не впізнати його. Крістофер мав звичку вклякати біля поруччя сходів, позираючи униз, — у ті з небагатьох дні, коли Татко приїздив додому з ділового центру Лондона раніше, ніж Крістофера відсилали до ліжка, — в надії закарбувати в пам’яті Таткове обличчя. Все, що йому вдалося, — побачити збоку й здаля постать у сюртуку з великими гарно зачесаними чорними бакенбардами, що передавала лакеєві високий чорний капелюх, а потім, коли Татко швидким кроком заходив під сходи й зникав із поля зору, — дуже охайний білий проділ у чорному волоссі. Крістофер мало знав про Татка, крім того, що той вищий за більшість їхніх лакеїв. 

Іноді вечорами Матуся виходила на сходи зустріти Татка, перекриваючи Крістоферові огляд широкими шовковими спідницями з численними складками і торочками. 

— Нагадай своєму панові, що сьогодні ввечері в цьому домі прийняття, — холодно казала вона лакеєві. — І його присутність як господаря обов’язкова, хоч раз у житті. 

Татко, схований за матусиним широким убранням, відповідав низьким невдоволеним голосом: 

— Скажіть пані, що я приніс із контори додому купу роботи. Скажіть їй, що вона мусить повідомляти мене завчасно. 

— Прошу переказати вашому панові, — відповідала Матуся лакеєві, — що якби я його попереджала, він знайшов би причину тут не з’являтися. Зверніть його увагу на те, що це мої гроші живлять його справи, і я можу їх вилучити, якщо він не зробить для мене й такої дрібниці. 

Тоді Татко зітхав. 

— Скажіть пані, що я перевдягнуся, — казав він. — Мене присилувано. Попросіть її відійти від цих сходів.