«Чарівниця з острова Гроз»

— Так, я робив те, що вважав за потрібне. Мені немає в чому попрікати себе й нічого соромитися, — відповів маг, не приховуючи неприязні.

— Ніхто й не попрікає тебе. Просто я подумала, що ти краще за інших умієш управляти островом. Прийми посох влади доти, поки доля вкаже на нового Верховного Чародія.

У залі рад повисла напружена тиша. Всі уперлись очима в дівчину не в змозі повірити в її слова. Нарешті Авдій заговорив.

— Ти передаєш посох мені?! — здивувався він.

— Так. А кому ж іще? — запитала Маріка, ніби йшлося про щось буденне.

— Хіба ти сама не хочеш стать на чолі острова? — знітившись, мовив Авдій.

— Що ти! Який із мене правитель? Сміх, та й годі! Я ж у цьому нічого не тямлю, — дзвінко розсміялася Маріка.

Відлуння підхопило її сміх, і навколо ніби заспівали дзвіночки. Урочиста, помпезна зала рад ніколи раніше не чула дитячого сміху. Тут цей звук був чужим, мов яскравий ґудзик на чорному фраку. Й раптом сталося небувале. В магічному кристалі маленької чарівниці звідки не візьмись заіскрилися веселі вогники, ніби сонячні зайчики. Непосиди вистрибнули з кришталевої кулі, побігли по колонах і почали пустувати на дзеркальній підлозі.

У залі рад не було жодного вікна, та все приміщення залило сонячне світло. Старі здивовано перезирнулись, і погляди їх потепліли. У Прошка рот розтягнувся мало не до вух. Він скоса поглянув на Азара — мовляв, знай наших, — й усмішка відразу зійшла з його лиця. Погляд учня Агрипи залишався холодним і порожнім.

Авдій прийняв посох із рук дівчини.

— Присягаюся, той час, який мені відведено, я правитиму мудро і справедливо. Але гадаю, що скоро поверну цей посох. Крім тебе, нікому не вдавалося в такому юному віці здобути безсмертя і стать чарівницею. Вважаю, трохи підучившись, ти й сама впораєшся з усім не гірше за мене, — сказав маг.

Маріка підняла магічний кристал на витягнутій руці. Сонячні полиски бризнули з нього з подвоєною силою.

— Правда, що моє безсмертя міститься в цій кулі? — запитала дівчина.

Маги закивали.

Маріка мить помилувалася грою сонячних полисків, а потім рішучим кроком попрямувала до незгасного вогню, що палав посеред зали. Перш ніж чародії встигли опам'ятатися, вона кинула магічний кристал просто у священне полум'я.