«Зоряний лицар»

Тамара Крюкова

Зоряний лицар

В’язень дзеркала

Десь там, за гладкою поверхнею дзеркала, живуть люди-відображення. У цьому світі все примарно, немає нічого реального, крім небезпеки, що підстерігає кожного, хто ризикне переступити межу. В чотирнадцять років життя здається нескінченним,поки ти не відкрив для себе страшну істину: тріснуте, покрите пилом дзеркало у забутій комірчині —це не дрібниця для балаганних фокусів, а Дзеркало Долі, в’язень якого ніколи не повернеться…

Розділ 1

Зачарований принц

Небо наливалося блакиттю, витісняючи палеві барви сходу. Денне світило набирало сили. Під його променями піна хмар танула й осідала, змінюючи обриси. Тільки один обрис лишався незмінним, бо то була зовсім не хмара, а гора доль за назвою Фатум. Не має вона основи, і висить вона між небом і землею. Лише зрідка, в досвітні години погожого ранку, Фатум постає перед очима людей. Коли сонце накидає на неї золоту тканину променів, на мить на її вершині можна роздивитись прекрасний білокамінний палац, прикрашений позолотою. Кажуть, щастя усміхнеться кожному, кому поталанить його побачити. Шкода, що видіння занадто скороминуще й хутко згасає. Гора витончується, стаючи прозорою, допоки зовсім не щезне з-перед очей. Але навіть залишаючись незримою, гора Фатум непорушно височіє над землею, і невпинно кипить робота в палаці, що стоїть на її верхів’ї.

І вдень і вночі старанні судениці прядуть нитки людських доль, що невидимим павутиннячком тягнуться до кожного, хто живе на землі. Невпинно обертаються чарівні веретенця, і кожне видає тонкий, ледве вловимий звук, а коли вони зливаються в єдиний хор, народжується музика: мелодійна й ніжна, сумна або весела. Часом до неї вриваються тривожні нотки, або ж і зовсім вона збивається на какофонію. Це означає, що цієї миті на землі панують страждання й біль: іде війна і гинуть люди.

Поодинокі щасливці чують мелодії, що лунають у піднебессі, та перекладають їх на ноти, щоб донести музику до інших. А деяким людям удається зрозуміти розповіді співучих веретенець, перекласти їх на папір, і тоді виходять вірші, повісті, або й цілісінькі романи. Жодна гарна мелодія й жодна путня книга не пишуться — вони послані з неба.

Ось і зараз у палаці Фатум починається нова історія, а можливо, продовжується стара, адже кожна історія випливає з іншої, ще недоказаної.

Хто не знає, що доля теж має мазунчиків? Трапилося так, що судениця Доля, одна з фей, які прядуть нитки людських доль, стала хрещеною звичайної земної дівчинки за іменем Злата. Коли Злата виросла, їй довелося зазнати багатьох пригод. Вона подолала всі перешкоди й стала дружиною короля. У них народився син Гліб, але зла Віщунка з Лисячої Нори перетворила суперницю Злати, Чорну герцогиню, на двійника принца й підкинула його в палац. Хлопчики, Гліб і Гордій, виросли як брати, і тільки коли їм виповнилося по десять років, стало відомо, що один з них — підкидьок відьми. На щастя, келих, подарований Чарівником, допоміг розпізнати, хто з них справжній принц, а чаклунський підкидьок Гордій став в’язнем чарівного дзеркала. Магічне дзеркало, що поглинуло Гордія, зникло разом із Віщункою.

Королівська пара сумувала за Гордієм: як би там не було, вони звикли вважати його своїм сином, але поступово час заліковував рани. Тим більше, що в них була розрада — істинний спадкоємець престолу залишився з ними: живий і здоровий.

Минав час, і всі помітили дивне явище. Хлопчик не підростав. Спочатку ніхто не хвилювався. Усім відомо, що хлопці ростуть набагато повільніше за дівчат. Але коли минуло два роки, однолітки Гліба витягнулися і лише він не став вищим ні на волосинку, це почало непокоїти батьків. Лікарі та знахарі давали хлопчику безліч вітамінів, мікстур і прописували гімнастику. А один костоправ навіть притяг прилад для витягування, який винайшов сам, але король розсудливо відмовився: дуже вже ця машина була подібною на інструмент катувань часів інквізиції.

Дивлячись, що медицина безсила, у палаці намагалися уникати делікатної теми. Навіть діти не дражнили принца й робили вигляд, що не помічають його маленького зросту. Гліб теж не виказував, що його засмучує ця вада, хоча в душі дуже переживав.

Одного разу Злата зникла на кілька днів. Король сказав, що вона поїхала до свого рідного міста відвідати батька. Гліб здивувався, адже зазвичай вона брала його до діда. Однак хлопчик знав, якщо батьки не пояснюють своїх вчинків, то краще не чіплятися до них із розпитуваннями. Пізно вночі його розбудив шум у дворі. Він визирнув у вікно й побачив карету. Злата повернулася. Хлопчик почекав, поки вона зайде до його кімнати, але вона не приходила, напевно, думала, що він спить і не хотіла будити. Тоді він сам поспішив до неї, щоб привітатися. Двері малахітової кімнати були зачинені нещільно, і до нього донеслися приглушені голоси батьків. Хлопчик хотів увійти, але почуте змусило його зупинитися й припасти до щілини.

— Не розумію, якщо це чаклунство, то чому Чарівник не може розвіяти чари? — розгнівано вимовив король.

Заклавши руки за спину, він нервово ходив по кімнаті, як робив завжди у хвилини крайнього невдоволення.

— Тому що від кожного заклинання є свій засіб, як і від кожної хвороби. Не можна лікувати цю химерну нежить таблетками від кашлю. Ти говориш так, начебто засуджуєш мене за те, що я не вмовила Чарівника допомогти нам.

Гліб не бачив обличчя матері, але її голос тремтів, ніби вона ось-ось розплачеться. Король підійшов до неї та примирливо промовив:

— Не сердься. Я не хотів тебе образити. Але ж повинен бути якийсь засіб.

— То чому ж ти мовчиш!

— Тому що ми ним ніколи не скористаємося. Ніхто не в змозі зняти чари з Гліба, крім нього самого. Для цього він повинен або знищити дзеркало й позбутися двійника, або звільнити Гордія, Я з власного досвіду знаю, який важкий і страшний шлях тих, які кидають виклик чаклунству, і не хочу, щоб наш син ступив на нього.

У кімнаті стало так тихо, що Гліб затамував подих, боячись, що його почують. Слова батька вироком пролунали в тиші.

— Твоя правда. Він нічого не повинен знати. Краще нехай залишається таким, як є, ніж ми втратимо його. Хіба мало на світі людей маленьких на зріст.

Гліб поволі відійшов від дверей. Почуте приголомшило його. Йому вже доводилося зустрічатися з Віщункою з Лисячої Нори, і він не мав бажання знову мати справу з магією та чаклунством. Але це означало, що зовні він назавжди залишиться десятирічним хлопчиком.

Діставшися спальні, Гліб довго лежав не в змозі заснути. Для себе він уже вирішив. Він хотів бути таким самим, як усі люди, рости разом зі своїми ровесниками й не бачити, як люди шкодують його, соромливо відводячи очі. Заради цього він був готовий стерпіти все на світі. Але як знайти чарівне дзеркало? Якби він тільки знав, як зустрітися з Чарівником, він би вивідав все про це, але навряд чи розсудливо запитувати про Чарівника в батьків, адже вони не допустять, щоб їхній син вирушив у небезпечну подорож.

Розділ 2

Маленька циганка

Осінь торкнула мальовничим пензликом крони кленів, але королівський парк ще зберігав своє літнє вбрання. Досі строкатим килимом цвіли айстри. Лабіринт з чепурно підстрижених кущів самшиту був усе ще зелений, але в темній воді фонтана самотньою сонячною плямкою вже плавав жовтий листок.

Гліб брів парком до статуї Пана. Саме там він уперше зустрівся з Віщункою з Лисячої Нори, і вона відкрила перед ним заборонні двері до світу магії. У міру наближення до альтанки, біля якої стояла статуя, його кроки сповільнилися. Він не забув одержаного уроку: не звертайся за допомогою до зла, бо одержиш ще більше зло. Гліб не мав бажання знову зустрічатися з лицемірною чаклункою і тим паче просити її про послугу. Треба було шукати іншого шляху. Він різко повернувся й пішов геть.

Гліб, якого гризли сумніви, дійшов майже кінця парку, коли його увагу привернув шум. Троє хлопчаків, тюкаючи, гналися вулицею за маленькою циганкою. Обірванка мчала щодуху. Її босі ноги так і миготіли в безлічі спідниць, а широкі рукава з оборками розвівалися, наче крила. Добігши до огорожі, дівчинка повернулася до переслідувачів обличчям і, зацьковано озираючись, завмерла біля чавунних ґрат, ніби строкатий метелик. Шибеники зупинилися і зі зловтішними усмішками повільно підступали до неї. Тепер, коли вони загнали циганку до глухого кута, поспішати було нікуди, і шалапути насолоджувалися своєю перемогою. Несподівано дівчинка схопилася за прути огорожі й зі спритністю мавпочки полізла вгору.

— Ой, дивіться-но, вона тікає! — крикнув один хлопець і кинувся навздогін.

— Від нас не втече, — заперечив інший.

Підскочивши до огорожі, він спробував стягти втікачку, але та зловчилася й брикнула його в око. Шибеник скрикнув і, схопившись за голову, полетів униз, поваливши при цьому свого товариша.

Тим часом маленька циганка осідлала огорожу й зверху оглянулася на переслідувачів, які, мов жуки, дерлися за нею. Раптом владний хлоп’ячий голос змусив їх зупинитися:

— Не смійте її чіпати! Ідіть геть, або я покличу сторожу! — прикрикнув Гліб.