«Гордівниця Злата»

Тамара Крюкова

Гордівниця Злата

Гордівниця

«Щоб позбутися гріха гордині, тобі доведеться

стати гіршою за всіх і нижчою за всіх, порохом під ногами інших», -

такий вирок ухвалила своїй хрещениці фея Доля.

Кинувши виклик долі, Злата ще не знала, що це не просто слова.

На шляху до щастя їй доведеться пройти крізь труднощі та негоди,

чародійство й чорну магію, пізнати ціну дружби, кохання та зради,

відкрити для себе сенс самого життя.

Розділ 1

Бал на горі Фатум

Наближалося двадцять дев’яте лютого. Ви, звичайно, знаєте, що день цей буває раз на чотири роки. Проте в усьому іншому він подібний до інших днів, але ніч… Мало кому відомо, що у ніч на двадцять дев’яте лютого казка може стати дійсністю, а небувальщина виявиться бувальщиною.

Ось на небосхилі запалали ліхтарики зірок. Таємничі й далекі, вони дивились на Землю в німому очікуванні, і лише найбільш непосидючі пустотливо переморгувались: щось сьогодні буде? Посміливіші тіні повилізали зі шпаринок і схованок і поважливо причаїлись під кудлатими ялинками, терпляче очікуючи на чудо.

Вікові дерева лунко потріскували від лютого морозу. Багато чого бачили вони за свого життя й знали, що ніч, яка насувалась, — саме час для чародійства. Іскристі сніжинки, чиє життя коротке, тріпотіли від щастя, що на їхню долю припало пережити чаклунську ніч. Здавалося, навіть повітря було напоєне передчуттям чарів. Прийди ж, господарю ночі, Місяцю, відкрий свої таємниці. Тихо спливали хвилини. Наближалась північ. Ось із-за хмаринки потяглися сріблясті ниточки променів. Вони павутинками спустилися на землю, і кришталики інею тієї ж миті спалахнули холодним вогнем. Мороз все дужчав. Нарешті з’явився чародій Місяць, і тієї ж миті почалися чудеса.

У блакитному світлі, ніби морозний візерунок на склі, вимальовувався кришталевий палац. Невагомий і прозорий, він стояв між небом і землею на примарній горі. Місячне світло лилося на чарівний замок, наповнюючи його іскристим сяйвом, і раптом сталося неймовірне. Розмиті контури колонад набули чітких обрисів і налились мармуровою білизною. Величаві куполи засяяли діамантами й перламутром. У вікнах загорілося світло, і з палацу полилася ніжна музика.

На горі Фатум чекали на багатьох гостей. Фея щастя й талану, Фортуна, влаштовувала бал. Шкода, що нас з вами туди не запросили. Що ж, загляньмо непомітно у віконечко.

У величезній світлій залі було гамірно й весело. Раз на чотири роки сюди з усіх куточків землі зліталися феї, володарки людських доль. Кого тут тільки не було: парки у спадаючих фалдами римських тогах; мойри, вбрані в легкі грецькі туніки; світловолосі норни, посланниці північних країн і чарівні пері, які прилетіли зі Сходу.

Посеред зали стояла господиня палацу Фортуна. Її золотаве волосся було стягнене на потилиці в тугий вузол, а за плечима тріпотіли два легких крила. Скрізь пурхали феї. Вони весело пересміювались і безтурботно перемовлялись одна з одною, а крилаті херувими підносили запрошеним солодкий нектар і найрізноманітніші страви.

А тим часом всі чекали на головну подію вечора — народження опівнічного малюка.

За неписаним законом феї не з’являються на очі людям, але кожне правило має виняток. Того, хто народився саме опівночі на двадцять дев’яте лютого, феї вважають своїм підопічним і надають йому особливого заступництва. На жаль, це трапляється нечасто. Варто дитині з’явитися на світ на хвилину раніше або на цю саму хвилину запізнитися зі своїм народженням, як вона вже не може вважатися опівнічною. За останні сто років у світі не народилося жодного опівнічного малюка, і це дуже засмучувало чарівниць, адже феї страшенно люблять нагороджувати малюків чудовими дарами! До того ж фея, на чиїй землі з’являється довгоочікуваний малюк, стає його хрещеною, а це велика честь.

Гості все прибували. На порозі з’явилися дві феї зі слов’янських земель, де їх величають суденицями. Одна з них була молоденькою й здавалася втіленням радості. На її обличчі сяяла промениста усмішка, а в очах раз у раз спалахували пустотливі іскорки. Звали фею Доля. На поясі у чарівниці висіло веретенце, яким вона пряла нитки людських доль. Її супутниця була трохи старшою. Ім’я її було Злидня, і на ремінці навколо талії вона носила гостро заточені ножиці, якими різала нитку долі, підводячи під життям останню риску. Похмуре ремесло Злидні залишило на ній свій відбиток. Навіть на веселому балі вираз її обличчя був суворим і непривітним.

— Лише поглянь, як тут весело й красиво! І яке вишукане товариство! — прощебетала Доля.

Злидня з-під лоба огледіла зал і, похитавши головою, пробурмотіла:

— Марне все це! Сама мішура!

Скривившись у презирливій посмішці, вона продовжила:

Гарненька молоденька Доля сміючись перервала подругу:

— Ну що в тебе за норов! Вічно ти всім незадоволена! Я впевнена… — вона хотіла ще щось сказати, але в цей час почувся дзвін, позолочені двері урочисто розчинилися, і до зали вкотилося славнозвісне Колесо Фортуни.

У тиші, що запанувала довкола, воно повільно прокотилося сліпучо білою мармуровою підлогою і, зупинившись посеред зали, почало обертатися так, що всі присутні могли роздивитися картини, які з’являлися в ньому. У Колесі замиготіли моря й гори, ліси й річки, країни й континенти, міста й села… Пролунав бій годинника. Настала північ. Феї з завмиранням серця чекали на останній удар курантів. І ось сталося диво.

У Колесі, ніби в чарівному дзеркалі, з’явилася маленька, скромно вмебльована кімната. На ліжку лежала худа, виснажена жінка, а біля неї повитуха тримала на руках щойно народженого малюка. Це була крихітна дівчинка з червоним, зморщеним, як у старенької, личком. Новонароджена голосно закричала.

— А ось і наше маля! — скрикнула Фортуна.

О, як зраділи феї! Вони скупчилися біля чарівного Колеса, намагаючися здогадатися, де ж народилася маленька. Доля скромно стояла неподалік. Вона відразу впізнала рідні краї та боялася повірити у своє щастя. Невже, їй судилося стати хрещеною дівчинки, коли тут так багато чаклунок набагато вельможніших і відоміших за неї?

Господиня балу Фортуна підійшла до Долі й, ласкаво взявши її за руку, промовила:

— А зараз тобі належить приготувати для своєї підопічної еліксир життя.

За знаком Фортуни рожевощокий купідон з білими крильцями подав Долі кришталевий флакон, а господиня палацу продовжила:

— Кожне твоє побажання перетвориться на чарівне зілля. І ти даватимеш його похресниці раз на рік протягом шістнадцяти років.

Доля взяла флакон до рук і на одному подиху промовила:

— Я хочу подарувати дівчинці здоров’я, доброту, розум, чесність, старанність і веселу вдачу.

Варто їй було це промовити, як флакон ущерть заповнився тягучою рідиною золотавого кольору. Доля дуже засмутилася, що не встигла побажати дівчинці краси, але Фортуна ніби вгадала її думки.

— На правах господині, я також хочу зробити новонародженій подарунок. Люди кажуть: «Не вродись вродливим, а вродись щасливим». Всупереч цьому прислів’ю, я, фея талану, хочу подарувати малій не лише щастя, але й надзвичайну красу, — з цими словами Фортуна опустила у флакон маленьку рожеву перлину. — Ця перлина розчиниться, коли дівчинка вип’є останній ковток чарівного еліксиру. Гидке каченя перетвориться на дивовижну золотоволосу красуню.

— Дякую вам, феє щастя! — зраділа Доля.

— Зачекайте! — раптом пролунав тріскучий голос Злидні. — Хіба ви забули, що і я родом з тих місць, а отже, також маю право стати хрещеною матір’ю новонародженої. — Судениця клацнула ножицями, і на її обличчі заграла недобра посмішка.

Феї, збентежившись, перезирнулися, а Фортуна з гідністю промовила:

— Дорога Злидне, нам і на думку не спало, що ви захочете прясти нитку долі, адже ви, здається, ніколи не відзначалися любов’ю до рукоділля. До того ж, як бачите, флакон уже заповнений.

— Нічого, для мого подаруночка місце знайдеться, — злісно хихикнула Злидня й вкинула у флакон чорну перлину.

— Ой! Що це?! — скрикнула Доля.

Серце її стиснулося від передчуття біди.

— Це ложка дьогтю до твоєї бочки меду. Лише одна вада на всі чесноти, і зветься вона гординею, — блиснувши очима, сказала Злидня. — Ця перлина розчиниться разом з перлиною краси. Якщо дівчисько вип’є останній ковток зілля й стане красунею, то нею оволодіє непомірна гординя — гріх, тяжчого за який немає.

— Ні! Сестроньки-феї, допоможіть відвернути біду! — скрикнула Доля, але Фортуна лише сумно похитала головою.

— Шкода! Це чарівний флакон. Нічого змінити не можна.

Злидня зловтішаючись подивилася на подругу.

— Якщо захочеш, можеш дівчиська від гордині вберегти. Нехай усе життя страхолюдиною залишається, але норовом буде лагідна й добра, як ягнятко, — жорстока судениця підійшла до Колеса Фортуни, що світилося, і де все ще було видно затишну кімнатку.

Повитуха піднесла до матері новонароджену доньку. Виснажена жінка потяглася до маляти, але була ще занадто слабка, щоб взяти його на руки. Нитка її життя ледве помітною павутинкою тяглася до веретенця Долі. І ось сталося непоправне. Злидня схопила свої ножиці та в одну мить перерізала тонку нитку. Жінка на постелі глибоко зітхнула й відкинулася на подушку. Судениця розвернулась і, голосно регочучи, пішла геть із зали. У палаці зависла зловісна тиша, тільки здалеку долинав хриплуватий голос Злидні:

Фортуна підійшла до Долі й ласкаво обняла її за плечі.

— Не журися, може, правду кажуть, не вродись вродливим… Дівчинка проживе щасливо і без краси.