«Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла»

Гесіод

Походження богів

Роботи і дні

Щит Геракла

Співець богів і землі

Дві найвіддаленіші постаті — Гомера й Гесіода — вирисовуються на обріях європейської літератури. Про першого з них, Гомера, можемо сказати словами з його ж поеми: «Ми лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно» («Іліада», II, 486). З тих чуток-легенд та з поем, власне, й створено образ незрячого співця — славетного аеда, задивленого зором душі у героїчне минуле та в Одіссеєві мандри; задивленого — і заслуханого: «Розум бачить і розум чує» — спадає на думку грецька мудрість, коли вдивляємось у різьблене в мармурі обличчя Гомера руки невідомого скульптора (т. зв. «неаполітанське» погруддя).

Інша річ — найближчий до нього у часі Гесіод. Відступаючи від традиції, в канву епічної поеми поет уперше вплітає особисте — відомості про себе, про свого батька, брата, про свої роботи й клопоти, про своє бачення і розуміння світу, навіть називає себе й розповідає історію про те, як він став співцем (Т. 22)[1]. Отож Гесіод («той, хто передає пісні») — уже не професійний аед, що в гомерівську добу, акомпануючи собі на лірі (формінзі, кітарі), співав при дворах аристократів пісні на героїчні теми — про героїв, про їхні діяння, і не фаховий філософ, а поет, що водночас був хліборобом, обробляв успадкований по батькові клапоть землі біля підніжжя Гелікона, що в Західній Беотії, — був не «дачником», як, через віки — Вергілій, автор «Георгік» («Поеми про рільництво»), а таки закоріненим у землю, добре обізнаним з усіма секретами хліборобства «хлопським філософом» у позитивному сенсі цього вислову[2].

«Хто співця збагнуть бажає — в край співця нехай рушає», — слушно мовив свого часу Ґете. Нині ж не конче «рушати». Не встаючи з крісла, за комп’ютером, можна помандрувати вуличками прадавньої Аскри, тепер — невеликого містечка Аскрі, де мало що не три тисячоліття тому трудився Гесіод. Гелікон (що вже казати про «засніжений» Олімп?), мабуть, «присів» і вже напевно «полисів»; чимало рік і джерел зміліло або й повисихало, а попри те, принаймні в обріях, — щось таки залишилося.

Звісно ж, інша річ — ступити на цю ж саму землю, дихнути повітрям того краю, побачити на власні очі, що таке «еллінська блакить» неба й моря, стати часточкою видимого космосу, походження якого прагнули збагнути давні елліни, і перший серед них — Гесіод, що своєю поемою «Походження богів» («Теогонія») започаткував вчення про становлення світу (космогонію), а також ранню натурфілософію — науку про сили й закони природи, а в «Роботах і днях», що є першим дидактичним твором, виклав свою життєву позицію — своє розуміння моральних засад, своє ставлення до праці, отже, — й до Землі-годувальниці.

Обізнаний з творами Гесіода мандрівець, ступивши на кам’янисту, обпалену сонцем землю, яку обробляв колись автор «Робіт і днів», озирнувши плантації приземкуватих оливок, певно ж, згадає не вельми оптимістичні рядки з цієї поеми, де Гесіод говорить про свого батька, грека з еолійської Кіми (Мала Азія), який, спробувавши щастя в морській торгівлі, та так і не збагатівши, оселився на беотійській землі (чи повернувсь як рееміґрант): «От і осів він під Геліконом, у вбогій місцині, / в Аскрі: зле тут взимі, гірко вліті, не солодко — завше» (Р. 639–640). А ще, можливо, — слова французького філолога П’єра Вальца, автора монографії «Гесіод і його моральна поема»: «Гесіод нагадує нам здорову й міцну рослину, що не мала змоги вповні розвинутися у важкому повітрі Беотії, на скупому ґрунті Гелікона»[3]. «У важкому повітрі», бо в Беотії, на відміну від інших місцевостей Греції, передусім Аттіки, повітря часто бувало млистим (Т. 9; Р. 555), звідси поширена в ті часи думка, начебто беотійці — тугодуми, а також поквапні до наїдків, грубо кажучи, — ненажери (Т. 26). Що ж до «скупого ґрунту», то не забуваймо про родючі беотійські долини, де врожаями пшениці збагачувалися знатні землевласники.

Отож, підніжжя Гелікона, село Аскра, що неподалік Теспій, міста на південно-східному схилі цієї гори, — родинні місця Гесіода. Звідси, за його ж словами (Р. 650 наст.), він лиш один раз вибрався у морську подорож, з Авліди на Евбею, для участі у змаганні декламаторів-рапсодів на іграх, які влаштував володар Халкіди Ганіктор на честь свого батька Амфідаманта, що загинув у т. зв. лелантській війні між жителями Халкіди та Еретрії, що відбулась у першій половині VII ст. до н. е.; ця дата й орієнтує нас щодо часових рамок життя поета, однак, в якому віці він їздив туди і з яким твором виступав, — невідомо (припускають, що з «Теогонією). А ще у першого грецького лірика Архілоха (народ. в 650 р. до н. е.) знаходимо виразні запозичення з Гесіода, а це вказує на те, що жив наш поет ще до нього, таки у першій половині VII ст. до н. е.

Що ж до стосунків Гесіода з Гомером, то відомим є твір значно пізнішого походження «Суперечка Гомера з Гесіодом», згідно з яким під час згаданого змагання на похороні Амфідаманта суперниками начебто були Гомер та Гесіод, і перемогу присуджено було Гесіодові, що оспівував мирну працю селян, а не кровопролитну війну. Ця історія, звісно, не мала реального підґрунтя (Гомер передував у часі), та й присуд викликав хіба що усмішку. І все ж, якщо мова про хронологію, то Гомерові поеми у своїй кінцевій літературній версії могли ширитися навіть пізніше, аніж твори Гесіода. Додаймо до тих відомостей вже не поетичний, а таки реальний спір Гесіода з його молодшим, схильним до лінивства, братом Персом за розподіл батьківської спадщини — і матимемо чи не всі, що дійшли до нас, відомості про «аскрійського співця» (так називав його Вергілій).

Про все інше, зокрема про освіту поета, можемо хіба що здогадуватися; скажімо, про те, що своїм знайомством із епічною, гомерівською, тематикою і поетичною формою цього жанру він завдячує батькові, вихідцеві з Малої Азії, де й розвивалася творчість іонійських співців (не виключено, що звідси він привіз і деякі тексти); припускають, і це найвірогідніше, що й беотійцям, попри культурну відсталість краю, ще раніше були відомі пісенні традиції малоазійських поетів, інакше Гесіод не зміг би так досконало опанувати мистецтво поетичної мови. Можемо уявляти собі й слухачів Гесіода. Були це здебільшого не дозвільні аристократи, охочі слухати про божественне походження їхніх родів та про діяння героїв, а спрацьовані рільники — ті, хто «печаль у грудях носив, якусь рану мав свіжу / і гіркоту на душі» (Т. 98–99). Стосовно ж самої постаті «першого демократичного поета», його думок, почуттів, життєвої позиції, то все це, його внутрішній портрет, — у самих поемах. Риси цього портрета, його зовнішні вияви, — й у різьбленому, звісно ж, уявному, обличчі Гесіода, що прикрашає обкладинку цього видання.

Окрім «Теогонії» (Theogonia) та «Робіт і днів» (Erga kai hemerai), під іменем Гесіода збереглась невелика епічна поема «Щит» (Aspis), або, як ще називають її, «Щит Геракла» (про боротьбу Геракла з Кікном), що, з відповідними генеалогічними екскурсами, є наслідуванням відповідного опису щита у вісімнадцятій пісні Гомерової «Іліади». Втім, авторство Гесіода ставлять тут під сумнів чи загалом заперечують, за винятком самого початку поеми, що видається фрагментом втраченого твору «Каталог жінок», який називають ще «Ehoie» (А чи як та…), від характерного зачину кожної окремої частини про жінок, які, хоч і смертні, від богів народили героїв; цей твір, вочевидь, був продовженням «Теогонії». З античних джерел відомо, що Гесіод написав ще «Поради Хірона» (Cheironos hypothekai), де в стилі дидактичної поеми викладено мудрі повчання міфічного кентавра Хірона, а також низку інших, що загубились у давнині, поетичних творів.

Щойно мова про походження родів, генеалогію, чи загалом світу, космогонію, в уяві постає розлоге родове дерево, а далі — дерево життя, світове дерево; серед тих дерев, з прадавніх ритуальних пісень, — і наш явір, а на нім «три голубоньки», які раду радять, як «світ поставити»… Та «постава» світу, вертикаль велетенського дерева, що єднає три видимі світи: суходіл, море й небо, а ще, десь у глибинах землі, й темний Тартар, — це дуб із Вергілієвих «Георгік»: як високо верхів’ям сягає етерних висот, так глибоко, своїм корінням, проникає у Тартар (II, 291–292); яскраве відлуння — в С. Руданського («До дуба»): дуб, що сягає коренем «пекла», а вірхів’ям — «у небо заглядає».

У персоніфікованому, антропоморфному космосі Гесіода, у тому розлогому «дереві», — химерно переплетені гілки різних культур, тож у його розгалуженнях можемо зауважувати ознаки справді вселюдського космогонічного дерева. Тут, зазначають дослідники, — уявлення багатьох інших народів, передусім стародавнього Сходу, про походження богів і світу. В Гесіодових міфологічних візіях знаходимо виразні паралелі у хетських, вавилонських, перських, індійських, навіть японських та полінезійських міфах. Спільним було прагнення пояснити, як поставав світ, і визначити у ньому місце людини. А ще — виявити спільні, що неабияк дивує, а подекуди майже однакові, елементи цього міфа.

Ось чому саме Гесіод привертав і досі привертає увагу численних дослідників, насамперед — філологів. Найвідоміший серед знавців творчості Гесіода — англійський вчений Мартін Вест. У першому, присвяченому «Теогонії» томі, чи не найповажнішому виданні творів Гесіода (459 с.), — лише вісім відсотків тексту припадає на сам твір; усе інше — скрупульозні, всебічні наукові дослідження творчості автора «Теогонії» та «Робіт і днів».