«Наодинці з собою»

Марк Аврелій

Наодинці з собою

Роздуми

На шляху до Марка Аврелія

Імператор-філософ — така характеристика віддавна усталилася в європейській культурній традиції за римлянином Марком Аврелієм Антоніном[1]. А втім, кожна історична доба, кожне покоління, кожна суспільна течія, кожен мислитель, які так чи так покликалися на Марка Аврелія, вкладали в цю характеристику своє розуміння — і ці розмаїті погляди на античну постать через призму щоразу іншої ідеологічної програми ледве чи могли дати змогу пильніше до неї приглянутися.

В літературі середньовічної Візантії поганин Марк Аврелій постає обізнаним у багатьох науках мудрецем і сповненим чеснот праведником, якому мало що бракує до навернення в істинну віру, а то й до святості: йому приписують і чудотворство (імператор нібито накликав дощ, коли його військо знемагало від нестачі води), і смерть, ледь не мученицьку (за хронікою Георгія Амартола, його отруїли підступні недоброзичливці); зауважмо, що цей образ мудрого й милосердного владця, майже-християнина, перейняла й давньоруська традиція.

Ренесансна Європа вбачала в Маркові Аврелієві досконалий взірець правителя-гуманіста, чия розсудливість в управлінні державою базується на всебічній освіченості та людинолюбному світогляді. Порівнювали з імператором-філософом і ранньомодерних «просвітлених монархів» — чи не для того передусім, щоб оздобити позолотою «людяності» і «спільного блага» абсолютистське правління й агресивну імперську експансію; парадоксально, але пізніші апологети більш чи менш радикальних демократичних реформ частенько малювали на своєму прапорі того ж таки Марка Аврелія.

Подібно до постаті імператора-філософа, знову й знову конструйованої відповідно до «вимог часу», змінювалося й прочитання славетного твору, з яким в уяві широкого загалу й асоціюється передусім його особа — серії нотаток у дванадцяти книгах, що мають традиційну назву «Роздуми». Арета, архиєпископ Кесарії, в листі, писаному близько 907 р., називає цей твір «вельми пожиточною книгою» — очевидно, пожиточною для спасіння душі; церковний історик Никифор Калліст Ксантопул (XIV ст.) вважає, що «Роздуми» — це письмове напучення синові Коммоду, і цим вписує твір римського імператора у традиційний візантійський жанр «повчань дітям», до якого, між іншим, належить і знамените «Повчання» Володимира Мономаха.