«Маша, або Постфашизм»

Ярослав Мельник

Маша, або Постфашизм

Доведи, що ти не тварина

За кращого суспільного ладу важка праця і життєва нужда будуть випадати на долю тих, хто найменше страждає від цього, тобто на долю найтупіших...

Ми, німці — єдині у світі, хто добре ставиться до тварин. Ми будемо пристойно ставитися і до цих людей-звірів.

Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога; влади існуючі встановлені від Бога. Хто противиться владі, той противиться Божій постанові.

Про жертву і принесення в жертву закланні тварини думають інакше, ніж глядачі: але їм ніколи не давали навіть слова вимовити про це.

Від автора

Це роман про кохання. Однак фоном для кохання є жорстока епоха, в яку довелося жити героям.

Мені дуже боляче, що гуманістичний пафос літератури у світі катастрофічно зменшився.

Французька дослідниця Елізабет де Фонтеней у книзі «Мовчання тварин» недавно висловила цікаву думку: якби ми так не вели себе з тваринами, не було би тоді і Освенціма. Тому що, по суті, Освенцім — це великий хлів, перепов­нений людиноподібними тваринами. Нацизм тільки розвинув до кінця цю логіку ставлення до людини як до чогось нижчого. І сьогодні ми часто не дивимося на іншого як на рівного собі.

У своїй книзі я описав любовну історію, яка зав’язалася між представниками різних рас. Це драма прозріння людини, чия совість довго спала. Я вибрав гострий сюжет, бажаючи показати, як люди «нижчої» раси повертаються до статусу «вищої».

Думаю, будь-яка правда шокує: наша свідомість не хо­че прийняти правду. Ми живемо в жорстокому світі, а покликання літератури — чесно показати цю жорстокість. Пройшовши через шок, ми стаємо глибшими, і в душі загоряється світло.

Покладаю чимало надій, що цей роман про вигаданий світ не лише потрясе уяву читача, але і зробить його кращим. Що читач задумається про те, про що раніше не думав. Хоча би вже про те, що відчувають тварини. Тому що світ, в якому ми живемо, не завжди справедливий — ми повинні самі пробудити наш дух із летаргічного сну. Наша совість не повинна спати, думка повинна працювати. Тоді починається справжнє життя, а не животіння. Таке, яке почалося для героя мого роману — простого обивателя, кореспондента газети «Голос Рейха».