«П'ять четвертинок апельсина»

Джоан Гарріс 

П’ять четвертинок апельсина

Частина I

Спадок

Коли мати померла, мій брат Кассі отримав у спадок ферму, сестрі Рен-Клод відійшли багатства винного погреба, а мені ж, наймолодшій, дісталися її альбом і дволітровий слоїк із чорним перигорським трюфелем завбільшки з тенісний м’яч. Занурений у соняшникову олію, він і досі розповсюджує насичений сирий запах підліска.

Досить несправедливий розподіл статків, але мати завжди була наче невблаганна стихія, що творить благодіяння на власний розсуд і не лишає шансу зрозуміти примхливі вихиляси її логіки.

А я, як повсякчас твердив Кассі, була її улюбленицею.

Щоправда, за життя вона цього жодного разу не демонструвала. Мати не мала часу виявляти поблажливість, навіть якщо вона і була їй властива. Не до того їй було, коли чоловіка вбили на війні, а вона залишилася сама хазяйнувати на фермі. Ми ж стали не втіхою, а дратівниками її вдівства з усіма нашими галасливими забавками, бійками та суперечками. Коли ми хворіли, вона піклувалася про нас із вимушеною добротою, ніби вираховуючи при цьому ціну нашого одужання. Вияви любові в неї були найелементарніші: дати облизати каструлю після приготування, дозволити вишкребти останнє варення зі слоїка, без усмішки пригостити жменькою диких суниць, зібраних на межі за городом і загорнутих у носовичок. За чоловіка в сім’ї був Кассі. З ним вона поводилася ще суворіше, ніж із нами. Ренетт крутила хлопцям голови ще навіть до підліткового віку, і мати марнославно пишалася виявленою до неї увагою. А я була зайвим ротом – ані другим сином, який міг би розширити ферму, ані дочкою-красунею.

Я завжди була морокою й недоладьком, а після смерті батька взагалі стала хнюрком і нахалюгою. Кістлява й темноволоса, як мати, з такими ж мужицькими руками, пласкими стопами та широким ротом, я, мабуть, надто нагадувала її саму, бо дуже вже часто мамині губи кам’яніли, коли вона дивилася на мене. У цьому було щось від стоїцизму та фаталізму. Ніби вона передбачала, що саме я, а не Кассі чи Рен-Клод, збережу пам’ять про неї. І неначе їй хотілося, щоб це був хтось більш підхожий.